Онлайн консультпункт

ЕКСПЕРИМЕНТУЙТЕ РАЗОМ З ДІТЬМИ

      Експериментування як вид продуктивної діяльності дітей упевнено ввійшло в освітній процес закладів дошкільної освіти. Проте часто, захоплюючись видовищною стороною досліду, дорослі забувають поставити собі запитання: що дає запропонована інформація дитині? Ми вже переконалися в тому, що знання заради знання - марна річ. Дитина має їх використовувати надалі в реальному житті з користю для себе та оточення. Тому дослідно-експериментальну діяльність дошкільників слід організовувати відповідно до принципу навчання для життя.

ЯК ОРГАНІЗУВАТИ

      Дошкільна освіта нині зорієнтована на організацію такого розвивального середовища, у якому дитина могла б самостійно здобувати знання, керуючись природною цікавістю та особистими інтересами. Тому вихователі мають створити такі умови для дослідно-експериментальної діяльності, які зацікавили б дітей, спонукали б їх дослідити підготовлені матеріали для експериментування, використавши відповідне обладнання.

Щоб наблизити дослідно-експериментальну діяльність до життя дитини, ретельно продумуйте її зміст. Пропонуйте дітям досліди, які дають змогу:

•        установлювати зв’язки між змінами об’єктів навколишнього світу та впливом на них природних чинників і діяльності людини;

•        сортувати та класифікувати об’єкти навколишнього світу за визначеними показниками - колір, маса, об’єм;

•        стежити за проростанням насіння різноманітних культурних і дикорослих рослин, зокрема коренеплодів у ґрунті та воді за різних умов освітлення та різних теплового й водного режимів;

•        спостерігати протягом одного-двох днів у спеціально створених умовах за поведінкою дощового черв’яка, попелиці, сонечка, водолюба, плавунця, мурашок, гусені, внаслідок чого усвідомлювати їх значимість у природі та житті людини;

•        пізнавати елементарні фізичні та хімічні закономірності;

•        розглядати через збільшувальне скельце чи мікроскоп дрібні об’єкти тощо.

        Дослідно-експериментальна діяльність має бути спрямована насамперед не на кількісні, а на якісні показники розвитку дошкільників. Тому під час її організації з дітьми враховуйте, що:

•        пізнання дослідно-експериментальним шляхом починається з постановки проблемного запитання;

•        постановка гіпотези/припущення є обов’язковим елементом дослідно-експериментальної діяльності;

•        дослід потрібно проводити не менше ніж 2-3 рази з активним залученням дітей;

•        основним результатом досліду є самостійно отримані знання й висловлені судження дітей.

ЯКОЇ СТРУКТУРИ ДОТРИМУВАТИСЬ

      Структура досліду має багато спільного зі спостереженнями. Проте сам процес його проведення потребує спеціального обладнання та умов. У перебігу досліду виділяють чотири етапи.

      Перший етап - підготовка дітей до пошукової діяльності у природі. Цей етап спрямовуйте на те, щоб виявити знання дітей про певні об’єкти та явища і створити атмосферу зацікавленості. Цьому сприятимуть доречно поставлені запитання, цікава розповідь дорослого або читання художнього твору.

       Щоб зацікавити дітей експериментуванням і спонукати їх до досліджень, під час різних видів діяльності використовуйте проблемні запитання. Запитайте під час:

•        гри з повітряними кульками - «Як ви гадаєте, яка з повітряних кульок важча: та, що наповнена повітрям, чи порожня?»;

•        роботи з фарбами - «Як утворюються різні кольори?», «Як утворюються кольори веселки?»;

•        миття рук - «Чому потрібно використовувати мило?»;

•        спостереження за дощем - «Чи може вода рухатися вгору?»;

•        ліплення з пластиліну - «Чому пластилін був твердим, а став м’яким?», «Які речовини змінюються під впливом тепла?».

        Другий етап - початок досліду. Розпочніть його з припущень. Якщо діти мають необхідні знання, вони можуть самі висувати припущення на кшталт: «Легша та кулька, що може літати, тобто наповнена повітрям», «Мило краще змиває бруд», «Вода рухається тільки вниз». Щоб перевірити правильність припущень, запропонуйте дітям підтвердити або спростувати їх дослідом. Скажімо, щоб перевірити припущення про те, яка кулька легша, потрібно зважити наповнену повітрям і порожню кульки, вагу яких діти порівняють.

       Важливо правильно підготуватися до дослідження. Аби забезпечити «чистоту» досліду, слід обговорити умови його проведення - всі параметри мають бути однакові, крім одного. Тож попередньо перевірте кульки за всіма параметрами: кольором, формою, розміром. Щоб переконатися в тому, що вони однакові й за вагою, обидві кульки зважте, перш ніж одну з них наповнити повітрям.

        Третій етап - власне перебіг досліду за активної участі дітей. Його доцільно провести кілька разів, аби переконатися в достовірності отриманих результатів. У наведеному прикладі наповнену повітрям і порожню кульки зважують на терезах. Результати зважування порівнюють. Важчою виявляється кулька, наповнена повітрям. Щоб забезпечити «чистоту» досліду, слід обговорити умови його проведення

       Четвертий етап - заключний, під час якого обговоріть отриманий результат і зробіть певні висновки. При цьому початкові припущення потрібно підтвердити або спростовувати. Доцільно поставити тут запитання не лише «Що нового ви дізналися сьогодні?», але й «Де ми можемо застосувати ці знання?».

ЯК РОЗВИВАТИ ПІЗНАВАЛЬНУ АКТИВНІСТЬ

      Дослідно-експериментальна діяльність сприяє активізації всіх психічних процесів дитини: уваги, пам’яті, уяви, мислення, мовлення. Проводити досліди завжди цікаво. Цей процес викликає безліч запитань, захоплює та надихає на пошук відповідей і нові дослідницькі дії. Відтак у дитини формується пізнавальна активність. Звісно, що говорити про її сформованість на етапі дошкільного дитинства неможливо, бо в дітей ще не сформована вольова сфера. Проте під час дослідно-експериментальної діяльності закладаються основи пізнавальної активності за допомогою:

•        добору змісту знань, що відповідають потребам та інтересам дитини;

•        самостійної пізнавальної діяльності, яку опосередковано скеровують дорослі;

•        розвитку вольової сфери - довільної уваги, зосередженості, прагнення до позитивного результату.

       Дослідно-експериментальна діяльність спонукає дитину розв’язувати завдання власним способом. Так дитина навчається самостійно ставити нові цілі, проявляє додаткову пошукову активність, ініціативу, емоційно переживає власні досягнення.

       Педагогам варто приділяти належну увагу організації дослідно-експериментальної діяльності дітей як під час занять, так і в повсякденні. Доцільно взяти за правило, зокрема в літній період, під час щоденної прогулянки проводити нескладний дослід. Осмислення суперечностей, висловлення припущень і їх доведення стимулює пошукову активність дитини й інтелектуальне задоволення від власних досягнень. Пізнавальна діяльність, організована за допомогою експериментування, принесе дітям радість і спонукатиме їх до подальшого активного сприйняття й пізнання навколишнього світу.

ЯК ДОГЛЯДАТИ ЗА ДИТЯЧИМИ ІГРАШКАМИ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ

♦ Нові іграшки, які щойно придбали, обов’язково ретельно вимийте з милом протягом 15 хв під проточною водою з температурою +37. Потім висушіть на свіжому повітрі.

♦ Іграшки, якими діти граються на вулиці, зберігайте окремо й мийте ретельніше за інші. Адже разом із такими іграшками в домівку можуть потрапити небезпечні  бактерії, віруси і навіть гельмінти.

♦ Іграшки, якими дитина грається відома, зберігайте в контейнерах. Вони оберігатимуть іграшки від скупчення газу.

♦ Не дозволяйте  дитині брати чужі  іграшки та давати свої іншим дітям. Особливо це стосується музичних інструментів, як-от сопілки, губні гармошки, та інших, які дитина може брати в рот. Через них збудники різних інфекційних захворювань  і особливо вірусу  COVID-19, передаються особливо швидко.

♦ Попросіть старших дітей, аби вони брали  іграшки молодших лише чистими руками. Адже бактерії, які не становлять небезпеки для дорослих, можуть викликати захворювання в дошкільників.

♦ Особливо ретельно мийте іграшки, які були  з дитиною в лікарні. Більшість бактерій  і вірусів можуть зберігатися на поверхні пластикових іграшок понад два дні. При цьому, аби на іграшці залишилися бактерії, варто лише доторкнутися до неї або покашляти поруч.

♦ У домашніх умовах для дезінфекції м`яконабивних іграшок замість бактерицидних опромінювачів використовуйте заморожування. А ліпше на період карантину взагалі вилучити їх з вільного доступу дитини.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ВЛІТКУ

В ПЕРІОД КАРАНТИНУ.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГУ:

  Провести онлайн-опитування батьків щодо відвідування дітьми дошкільного закладу влітку та інформувати про обмеження й умови обслуговування біля входу до закладу.

Оновити інформаційні стенди для батьків - вони презентують інформацію на актуальні для літнього оздоровлення теми з огляду на епідемічну ситуацію, наприклад: «COVID-19: правила профілактики нової коронавірусної інфекції», «Як убезпечитись під час відпочинку на відкритих водоймах», «Експериментування та ігри з піском, повітрям і водою»; змінити розпорядок дня; уточнити правила для батьків відповідно до Регламенту відновлення освітнього процесу в закладах освіти та режиму їх роботи після зняття карантинних обмежень; оновити інформацію на ширмах тощо.

Розробити пам’ятки для інформування батьків щодо запобігання гострій респіраторній хворобі COVID-19, харчовим отруєнням, зокрема грибами, ягодами; поповнити тематичні папки добірками віршів та оповідань про літо, переліком рухливих ігор, спостережень у природі, рекомендаціями щодо організації праці тощо.

Упорядковати обладнання фізкультурних куточків, куточків самостійної художньої діяльності та експериментаріумів. Максимально ізолювати один від одного осередки предметно-ігрового розвивального простору.

Прибрати м’які іграшки та ігрові атрибути, які не можна дезінфікувати.

Розробити перспективні плани освітнього процесу, зокрема розваг та оздоровчих заходів.

 Надати пріоритет активностям на відкритому повітрі.

 Поповнити картотеку методичних розробок та дидактичних засобів з урахуванням специфіки їх застосування в умовах коронавірусної небезпеки.

 Готувати безпечні іграшки, атрибути й обладнання для організації ігрової, творчої та пошуково-дослідницької діяльності на свіжому повітрі.

 Спілкуватися з батьками в дистанційному режимі.

 Приймамати дітей до закладу освіти вранці та передавати після закінчення дня батькам чи законним представникам дитини поза межами приміщення на ігровому майданчику, а за несприятливих погодних умов - біля входу до приміщення.

 Стежити, щоб батьки або законні представники дитини перебували на території закладу дошкільної освіти в респіраторі чи захисній масці, які мають прикривати рот і ніс.

 Проводити температурний скринінг дітей біля входу (початковий) у заклад та кожні 4 години протягом дня. Дітей, у яких виявлено температуру тіла понад 37,2 °С, не допускати до садочка.

 Вести журнал термометрії - заносити показники кожні чотири години протягом перебування дитини в дитячому садку. Якщо протягом дня виявляє у дитини температуру понад 37,2 °С, то ізолює її, відтак інформує керівника закладу, сестру медичну та батьків.

Організовувати оброблення рук дітей спиртовмісним антисептиком щоразу біля входу до приміщення. Унеможливлювати самостійний доступ до нього дітей.

Навчити дітей вимірювати температуру тіла, правильно мити руки з милом, витирати їх одноразовим рушником та обробляти антисептиком, дотримуватися правил етикету кашлю, безпечної дистанції з іншими тощо.

Проводити навчання правил безпеки в ігровій формі та закріпити особистим прикладом.

Розміщувати у вбиральні на рівні очей дитини плакати із зображенням правил миття рук, демонструвати навчальний фільм, а відтак проводити аналогічний майстер-клас для дітей.

Розробити та проводити додаткові ігри та вправи, які доносили б дітям важливість індивідуальних заходів захисту й уникнення тактильних контактів з дітьми та дорослими.

Активно використовувати традиційні й нетрадиційні форми, методи й засоби фізичного виховання дітей, що сприяють оптимізації рухового режиму.

Дотримуватись повітряного, теплового та питного режимів, загартовувати дітей доступними засобами.

Урізноманітнювати щоденні прогулянки, організовуючи різні види дитячої діяльності. При цьому обмежує заняття та ігри, що передбачають фізичний контакт з іншими дітьми та дорослими, а також ті, що потребують використання значної кількості інвентарю.

Організувати освітній процес та режимні моменти так, щоб забезпечити максимально можливе дистанціювання.

 Під час занять та організації харчування мінімізувати кількість дітей, що перебувають за одним столом.

 Після кожного заняття з фізкультури, музичного виховання та після прогулянки організовувати миття рук дітей з дотриманням усіх правил безпеки.

МУЗИЧНИЙ КЕРІВНИК:

 Складає план проведення заходів, дійств музично-естетичного циклу на літо для кожної групи.

          Розробляє сценарії свят, розваг, театральних вистав, які передбачають максимальне фізичне дистанціювання дітей.

Готує дидактичні ігри та атрибути для проведення занять і розваг на свіжому повітрі.

Надає перевагу безконтактним іграм та видам музичного виховання.

Готує для дітей індивідуальні атрибути, які дезінфікує після кожного заняття. 

РУХЛИВА ГРА ПРОТЯГОМ ДНЯ.

Рухлива гра - неодмінний супутник дитинства. Діти мають удо­сталь рухатися, аби зростати здоровими й повноцінно розви­ватися. Рухливі ігри - важливий засіб фізичного виховання дітей дошкільного віку, зміцнення здоров'я, формування позитивних мо­ральних і вольових якостей, розумового розвитку тощо. Але практи­ка свідчить, що часто вихователі недостатньо уваги приділяють цьо­му виду рухової діяльності.

         Вихователь проводить упродовж дня одну чи дві рухливі гри й аргументує це тим, що дітям треба просто відпочити. Мов­ляв, вони не хочуть грати в ігри, а хочуть поспілкуватися між собою, вільно порухатися. І дійсно під час прогулянки діти на­дають перевагу «власним справам», бо іншого їм не пропону­ють. А самостійно діти ще не в змозі організуватися на колек­тивну рухливу гру.

Під час прогулянки педагоги застосовують спостереження, дидактичні ігри з двох-трьох розділів програми, індивідуальну ро­боту, бесіди на різні теми; організовують працю в природі, сюжет­но-рольові ігри; створюють умови для самостійної художньої ді­яльності вихованців тощо. Тож деякі вихователі вважають, що 8 рухливих ігор упродовж дня — це нереально. Проаналізуймо типо­ві помилки вихователів, що призводять до таких невтішних висно­вків, і з'ясуймо, як їх уникнути.

Які типові помилки допускають вихователі

Проводять одну й ту саму гру в молодшій, середній і старшій групі. Наприклад, рухливу гру «Подоляночка». Проте ця гра - для дітей старшого дошкільного віку.

Рекомендації: орієнтуйтеся на програмові завдання, вікові особли­вості та інтереси дошкільників. Для малюків проводьте рухливі ігри «Біжіть до мене», «Пташки та пташенята», «Миші та кіт», «Знайди свій колір» тощо. Для дітей середнього дошкільного віку - «Зайці та вовк», «У ведмедя в бору», «Переліт птахів», «Кольорові автомо­білі» та інші. Старшим дошкільникам сподобаються «Мишоловка», «Зроби фігуру», «Збий м'яч» тощо.

Планують одну гру впродовж тривалого часу. Наприклад, рухливу гру «Літаки» - малю­ки «літають» 20 днів поспіль. На запитання: «У яку гру хочете погратися?», - чуємо: «Літаки», - бо з ними інших рухливих ігор не розучують.

Рекомендації: уникайте частого повторення тих самих ігор. Плануйте рухливі ігри, ігрові вправи та ігри з елементами спорту відповідно до вимог освітньої програми, за якою працює група.

Планують одну гру впродовж тривалого часу. Наприклад, рухливу гру «Літаки» -0 малю­ки «літають» 20 днів поспіль. На запитання: «У яку гру хочете погратися?», — чуємо: «Літаки», — бо з ними інших рухливих ігор не розучують.

Рекомендації: уникайте частого повторення тих самих ігор. Плануйте рухливі ігри, ігрові вправи та ігри з елементами спорту відповідно до вимог освітньої програми, за якою працює група.

Віддають перевагу однотипним рухливим іграм — переважно сюжетного характеру. Такий підхід значно звужує поле педагогіч­ного впливу. Адже діти навчаються приймати правильні рішення та сміливо діяти, швидко реагувати лише в мінливих умовах ігрової си­туації.

Рекомендації: під час планування урізноманітнюйте добірку рухли­вих ігор. Плануйте ігри змагального характеру (атракціони, змаган­ня, естафети), ігри-забави, українські народні рухливі ігри, а також різноманітні ігрові вправи. Вони формують рухові уміння і нави­чки, розвивають фізичні й вольові якості, сприяють активності та самостійності дітей у здобутті рухового досвіду тощо.

Організовують ігри на літню тематику взимку та навпаки. Вед­мідь нехай спить у барлозі в період зимової сплячки, а «метелики» і «комарики» літають тільки в теплу пору року.

Рекомендації: добирайте ігри відповідно до сезону. Це сприятиме формуванню в дошкільників правильного уявлення про довкілля.

Пропонують ігри з рухами імітаційного характеру без ураху­вання життєвого досвіду дітей. Діти тоді правильно наслідують рухи тварин, трудові дії людей, якщо мають уявлення про них. Наприклад, для трирічних малюків чапля — це просто пташка. Вони повторюють за вихователем, як вона рухається, але під час гри імітуватимуть рухи горобчика. Старші ж дошкільники можуть відтворювати різні образи, імітувати рухи багатьох тварин.

Рекомендації: дайте дітям змогу практично реалізувати їхні знання та уявлення про навколишню дійсність і отримати задоволення від цього.

Проводять рухливі ігри з основними рухами, які діти ще не опа- I нували. Не вміють діти підлізати— не плануйте гру «Кролики». Інакше може з'явитися негативне ставлення до гри. Якщо їх навчили ме­тати, то вони із задоволенням грають в гру «Мисливці і зайці» тощо. Рекомендації: враховуйте рівень сформованості рухових умінь і на­вичок у дітей. Перед тим, як пропонувати дітям нову рухливу гру, треба вивчити з ними основний рух під час фізкультурного заняття.

Які особливості рухливих ігор

Рухлива гра — одночасно й засіб, і метод фізичного виховання. Під час гри малюки реалізують свої розумові й фізичні можливості, відчувають радість від руху, повноти емоційних переживань і спілку­вання, збагачують власний руховий досвід та прагнуть самоствердитися в тому, що найкраще виходить. Особиста участь у грі дає змогу педагогу налагодити партнерські взаємини з вихованцями.

Завдання вихователя та дітей під час рухливої гри різняться, а саме:

•    вихователь закріплює та вдосконалює рухові вміння дітей, формує позитивні якості характеру, навчає спілкування;

•    діти наздоганяють, утікають, ловлять, здобувають пер­шість, улучають у ціль, домовляються, узгоджують свої рухи з іншими дітьми, діють разом тощо.

На які види поділяють рухливі ігри

Рухливі ігри поділяють на види — за змістом і характером рухо­вих дій, за ознакою переважаючого основного руху, ступенем фізично­го навантаження, а також ігри та ігрові вправи з елементами спорту. За змістом і характером розрізняють:

•    сюжетні рухливі ігри;

•    несюжетні рухливі ігри;

•    ігрові вправи;

•    ігри-естафети;

•    змагання;

•    атракціони.

•    В основу сюжетних рухливих ігор покладено певний сюжет — дії людей, тварин, птахів, природні явища тощо.

•    Несюжетні рухливі ігри передбачають ігрові дії, що пов'язані не з розігруванням сюжету, а з виконанням конкретного рухового завдання — ігри на кшталт ловиток.

•    Естафети — командні рухливі ігри на швидкість виконання ру­хового завдання з обов'язковим передаванням естафети (предмета або дотиком).

•    Змагання побудовані на швидкості виконання рухового завдан­ня, що передбачає боротьбу між двома гравцями, підгрупами дітей, командами одночасно без передачі естафети.

•    Атракціони побудовані на елементах змагань. Рухові завдання виконують у незвичних умовах та веселих ситуаціях. Діти змагають­ся кожен за себе.

Ігрові вправи сюжетного і несюжетного характеру — органі­зовані рухові дії, спрямовані на виконання конкретних рухових завдань

Чим відрізняється рухлива гра від ігрової вправи?

Рухлива гра має в основі ігровий задум — образний або умовний. Її використовують на етапі закріплення та вдоскона­лення рухових навичок. Зміст гри визначає ігрові дії дітей. У грі є сюжет, ролі, правила. Вихователь контролює дотримання пра­вил. Діти грають усією групою або підгрупою. Спільні дії дають змогу дітям радісно переживати, активно рухатися.

Завдання ігрової вправи — навчити певного руху. Її ви­користовують на етапі розучування рухової дії, закріплення та вдосконалення рухових навичок. Ігрову вправу виконує кожна дитина індивідуально. Вихователь домагається, щоб усі діти за­своїли рухи. Ігровий характер вправ приваблює дітей,

За ознакою основного руху, що переважає, розрізняють ігри:

•  з ходьбою;

•  бігом;

•  стрибками;

•  лазінням;

•  метанням;

•  на орієнтування у просторі.

За ступенем фізичного навантаження:

·        ігри великої рухливості;

·        середньої рухливості;

·        малої рухливості.

До ігор великої рухливості належать ті, зміст яких становлять інтенсивні рухи — біг, стрибки в поєднанні з іншими рухами. У цих іграх активну участь бере вся група дітей.

В іграх середньої рухливості характер рухів спокійний. У цих іграх також бере участь вся гру­па дітей. До ігор середньої рухли­вості належать усі хороводні ігри.

В іграх малої рухливості рухи виконують у повільному темпі підгрупа або декілька дітей.

Ігри та ігрові вправи з еле­ментами спорту (баскетбол, фут­бол, городки та ін.)

Такі ігри потребують чіткого пояснення й дотримання правил, які визначають процес змагань між окремими дітьми або коман­дами. Кожна дитина має володі­ти технікою рухів — руховими навичками, які визначають ре­зультат змагань. Адже прагнення результату — характерна особли-вість таких ігор. Що старші діти, то більше їх хвилює позитивний ре­зультат, перемога. Спортивні рухливі ігри ефективні за таких умов:

•   різноманітність рухового змісту;

•   зручне та безпечне місце проведення;

•   достатня кількість атрибутів та обладнання.

Щоб зберегти інтерес дошкільників до рухової діяльності, по­ступово й послідовно ускладнюйте та урізноманітнюйте ігри. Не стримуйте дитину, не заважайте їй грати, рухатися, розви­ватися.

Що врахувати, аби діти захопилися грою

Уникнути одноманітності й навантажити різні групи м'язів ді­тей, зберегти їхній інтерес до рухової діяльності допоможе плану­вання рухливих ігор на перспективу — місяць або квартал. Складіть графік їх проведення заздалегідь. Урахуйте ті ігри, що розучуватиме з дітьми під час занять інструктор з фізкультури. Розробіть карто­теку рухливих ігор для своєї вікової групи. Готова добірка рухливих ігор дасть змогу оперативно вносити зміни до календарного плану освітньої роботи, ознайомлювати батьків із життям дітей у дитячому садку, швидко підготувати фізкультурну розвагу тощо.

Щоб рухлива гра принесла дітям користь і задоволення, насам­перед визначте мету її проведення:

•   розвивати швидкісні, силові, швидкісно-силові, координа­ційні, вольові здатності; витривалість, гнучкість та інші фі­зичні якості;

•   формувати навички стрибків, метання, лазіння, повзання, різних видів бігу, ходьби;

•   тренувати окремі групи м'язів тіла — шиї та потилиці, плечового поясу, плеча, передпліччя, кисті, спини, живота, стегна, гомілки, стопи.

Упродовж року плануйте 10-12 нових рухливих ігор. Озна­йомте дітей з новою грою і розучуйте її протягом двох-чотирьох днів підряд на прогулянці. Пам'ятайте — перш ніж запропо­нувати дітям нову гру на певні основні рухи, слід попередньо вивчити їх на фізкультурному занятті. Використовуйте різні варіанти однієї гри. Із квітня по жовтень щодня плануйте різно­манітні рухливі ігри з м'ячем.

Як правильно розподілити рухливі ігри впродовж ДНЯ

У кожній віковій групі плануйте 8-10 рухливих ігор упродовж дня. Як правильно їх розподілити?

Під час ранкового прийому проводьте одну-три рухливі гри ма­лої рухливості:

•                     з предметами;

•                     з киданням і ловінням предметів;

•                     з метанням;

•                    хороводні ігри;

•                    атракціони;

•                    ігрові вправи.

Ці ігри передбачають залучення кількох або невеликої групи ді­тей. Адже не всі вихованці одночасно приходять у дитсадок. Діти, які поступово підходять, можуть одразу долучитися до гри. Вибирати ве­дучого не треба, завдання зрозуміле, рухи нескладні

Рухливі ігри з бігом уранці не проводять.

 Прогулянка Під час першої та другої прогулянки планують по три-чотири гри середньої й великої рухливості:

•                    з різними основними рухами;

•                    змагального характеру — змагання, естафети;

•                    з м'ячами;

•                    ігри та вправи з елементами спорту;

•                    українські народні рухливі ігри;

•                    ігри-ловитки.

Планувати й проводити ігри середньої та великої рухливості сюжетного характеру й безсюжетні на кшталт ловиток слід з усією групою дітей. Це такі ігри: «Квач», «Кіт і миші», «Хитра лисиця», «Вовк у рову», «Гуси-лебеді», «Два морози», «Чия ланка швидше збе­реться» тощо.

Ігри з елементами спорту, спортивні вправи, змагання, атракціони, ігри з предметами, з м'ячами плануйте та проводьте з підгрупами. Інші діти в цей час грають у пісочниці, у м'яч, стриба­ють із скакалкою тощо.

Естафети також проводьте за підгрупами. Оптимальна кількість гравців у команді для проведення естафет — 6-8 осіб. Якщо в групі багато дітей, організуйте три-чотири команди. Але такий розподіл може ускладнити суддівство. Тож варто запропонувати дітям змага­тися по черзі — спочатку перші дві команди, потім інші.

За підгрупами також організовуйте ігри типу «Лови, кидай, па­дати не давай», «їстівне — неїстівне», «Хустинка». Адже дітям неці­каво стояти й чекати, поки до них дійде м'яч, чи сидіти навпочіпки, поки біля них упаде хустинка.

Ведучого в рухливій грі обирайте після кожного програвання

за допомогою лічилки чи в інший спосіб. Не обирайте на роль ведучого порушників правил та дітей, яких піймав попередній ведучий.

Якщо в другій половині дня через несприятливі погодні умови діти перебувають у груповому приміщенні, плануйте й проводьте хо­роводні ігри, ігри малої рухливості, ігри з предметами, атракціони та ігрові вправи за підгрупами

 Вечір У вечірні години плануйте одну-дві рухливі гри малої рухливості:

•          атракціони;

•         рухливі ігри та ігрові вправи з предметами;

•         хороводні ігри;

ігри для розвитку дрібної моторики, окоміру — за столом

Рекомендації щодо особливостей проведення рухливих ігор у різних вікових групах подано.

Орієнтовний перелік ігор на день для дітей старшого дошкільного віку

Ранок:

Ігрова вправа «Кегельбан» — прокочування м'яча в ціль. Атракціон «Візьми кубик» — ходьба по колу.

Перша прогулянка:

Рухлива гра «Птахи і зозуля» — біг.

Рухлива гра «Вовк у рову» — стрибки з розбігу в довжину, біг. Ігрова вправа «Перекинь м'яч» — перекидання м'ячів один од­ному обома руками із-за голови, від грудей (за підгрупами). Рухлива гра «Кривий танок» — ходьба в різних напрямках (за підгрупами).

Друга прогулянка:

Рухлива гра «Піймай вужа за хвіст» — біг.

Змагання/естафета «Цілься краще» — метання в горизонталь­ну ціль (за підгрупами).

Рухлива гра «Бережи предмет» — загальнорозвивальні вправи. Вечір:

Рухлива гра «Подоляночка» — ходьба по колу.

Тривалість рухливої гри для різних вікових груп:

I  молодша група — 5-6 хв із повторенням 2-4 рази;

II молодша група — 6-8 хв із повторенням 3-5 разів; середня група — 8-10 хв із повторенням 4-5 разів; старша група — 10-12 хв із повторенням 4-6 разів.

Пауза між програваннями — 0,5-1 хв. Під час цієї паузи ви­хователь лаконічно аналізує, чи правильно діти виконують рухи та дотримуються правил.

Ознайомлюйте батьків з ігра­ми, яких навчаєте вихованців. Тоді вони матимуть змогу вдома вклю­читися до рухової діяльності своїх малюків як партнери, а не тільки вболівати за них під час фізкуль­турних свят і розваг у дитячому садку.

Рухливі ігри — незамінний засіб фізичного виховання дітей. Вони потребують певних зусиль від вихователя, спеціального об­ладнання тощо. Але ці зусилля не будуть марними. Ви отримаєте по­двійне задоволення — емоційне й професійне. Тож будьте цікавими для своїх вихованців та для самих себе. Просто спробуйте.

Від предмета до сюжету: складаємо розповідь разом

Як навчити дітей створювати власну розповідь? Адже мовленнєвотворча діяльність — «вузол», у якому сходяться мислення, мовлення, уява та пам'ять. Пропонуємо скористатися технологією колективного сюжетоскладання

Принципи

З чого починається кожна технологія? З основних положень. І наша не виняток. Тому, щоб складати історії разом із дітьми цікаво й з користю, не забувайте про принципи:

радісного навчання — організуйте роботу так, щоб під час створення розповіді у дітей виникало відчуття емоційно задоволення, щоб вони раділи власному результату;

мовленнєвої активності — створюйте умови для спільної  мовленнєвої гри, що захопить усіх її учасників;

розвитку мовлення як цілісного утворення — впливайте розвиток усіх сторін мовлення: звукової, лексичної, граматичної; додавайте до створення сюжету словникову ту, ігрові вправи тощо;

емоційно-когнітивної готовності — переконайтеся, що. підготовлені до спільної діяльності: мають необхідні знання, гарний настрій та зацікавлені подальшою роботою.

Якщо ви будете використовувати ці положення під час спільної роботи над сюжетом, то зможете занурити дітей у художньо-мовленнєву діяльність на цікаву і для них, і для вас тему.

Структурно-синтаксична схема

Обов'язковий елемент керування колективним сюжетоскладанням — структурно-синтаксична схема  (далі — ССС).  В дає педагогу змогу здійснювати супровід дитячих висловлювань. Складіть ССС зі стимульними словами, щоб структурувати і розповідь (табл.).

Опис-статична характеристика предмета  чи об`єкта		Повідомлення-динамічна характеристика подій
Структурний елемент опису	Стимульне слово	Структурний елемент повідомлення	Стимульне слово
Назва предмету	Це-...	Початок	Були собі... Ця історія про...
Загальна характеристика	Він такий...	Зав'язка	Одного разу...
Елементи	У нього є...	Кульмінація	Раптом...
Можливі дії	Він може...	Розв'язка	Тоді...
Ставлення до предмета	Мені подобається...	Закінчення	І стали вони...

Використовуйте ССС, щоб забезпечити дітям успіх, незалежно від їхнього рівня володіння мовленням. Слова-стимули дають змогу створити у дітей враження, що вони складають історію самостійно. Коли кожна дитина додає своє слово-реакцію, то кінцевий результат викликає у них задоволення від групового успіху. А це відчуття надихає та викликає бажання продовжувати складати сюжет.

Етапи організації

Колективне сюжетоскладання ефективне для роботи з дітьми різного віку. Головне — упроваджувати його за етапами:

підготовчий — почніть з мотивації, зацікавте дітей можливістю скласти нову історію разом, актуалізуйте знання дітей за темою розповіді, організуйте мовленнєві ігри;

основний — створіть разом із дітьми уявний образ персонажів та сюжетних моментів за допомогою ССС, а потім складайте послідовно історію за епізодами: перший + пер­ший і другий + перший, другий, третій. Кожного разу історія буде змінюватись і ставати цікавішою;

заключний — унаочніть сюжет: запропонуйте дітям ство­рити ілюстрації, колаж, книжку, щоб не забути історію і розповісти її друзям і батькам.

Методичні поради і приклади

Мовленнєвотворча діяльність — вид творчої гри. Тут наявні елементи планування, задум і предметна діяльність. І результат, який залежить від вибору основи для сюжетоскладання. Пропонуємо здій­снювати колективне сюжетоскладання на основі:

набору іграшок для дітей молодшого дошкільного віку;

літературного тексту для дітей середнього та старшого до­шкільного віку;

набору опорних слів для дітей старшого дошкільного віку.

Сюжетоскладання з опорою на іграшки чи предмети заворожу­ють дітей від початку. Продемонструйте дітям іграшкових ведмедика та їжачка. Зацікавте малюків іграшками-персонажами за допомогою загадки або короткого вірша. Щоб за охотити дітей до нової справи, запропонуйте: мовленнєві  ігрові  вправи звукоімітаційні ігри,  ігри-повтори;

імітаційні ігри — показати, ходить ведмедик, пальчика колючого їжачка;

інтелектуальні завдання — в класти ведмедика з паперових кіл різного розміру, їжака  з півкола та лічильних паличок тощо.

Така діяльність нікого не залишить байдужим, і тепер ваша пропозиція скласти нову історію про ведмедика та їжачка зацікавить дітей. Відтак запропонуйте дітям створити образи персонажів і  це подій майбутньої історії. Почніть із відповідей на прості запитання, наприклад: «Де жили ведмедик та їжачок? Чи це були іграшко звірі? Вони були дорослими чи малюками? Ведмедик та їжачок були  знайомі чи жили окремо?»

Уважно слухайте відповіді-пропозицїї дітей, надавайте їм п стійну емоційну підтримку. Після цього запропонуйте розповісти і торію про ведмедика та їжачка із самого початку. Використав} прийом суміжного мовлення, коли дорослий починає фразу, а дї продовжують.

Допоможіть дітям скласти початок історії, порадійте раз із ними маленьким успіхам і запропонуйте нові запитання зав'язки. Наприклад: «Як ви гадаєте, ведмедик та їжачок зустрілися на галявинці чи біля річки? Куди йшов ведмедик? А куди міг і їжачок?»

Спрямовуйте відповіді дітей суміжним мовленням, деталізуйте окремі моменти, зокрема запропонуйте дітям уявити, що полюбляли  персонажі історії їсти на сніданок. Постійно підтримуйте бажання дітей збагатити історію своїми доповненнями.

Аналогічно організуйте обговорення кульмінаційної події, віть якщо ви маєте кілька власних варіантів розгортання по будьте готові, що у дітей буде інший. Що детальнішим буде «вимальовування» уявного образу, то цікавішою буде розповідь. Після обговорення запропонуйте дітям розповісти історію із самого початку.

Так само обговоріть кінцеву частину історії: «Про що могли мовитися ведмедик та їжачок? Що запропонував ведмедик? Що повів їжачок? Як вони поверталися додому?» Після обговорення останньої частини запропонуйте дітям розповісти історію від початку до кінця. Якщо у дітей виникнуть труднощі, використовуйте прийом суміжного мовлення.

Наприкінці створіть разом із дітьми колаж про пригоди ведмедика та їжачка. Підтримуйте бажання дітей коментувати творчий процес. Усе готово? Запропонуйте дітям поділитися історією з працівниками садочка, а пізніше — з батьками.

Літературний твір

Щоб організувати колективне сюжетоскладання на основі літературного твору, оберіть короткий текст. Він буде виконувати роль смислового стрижня. Його будуть доповнювати і збагачувати діти під час спільної творчої розповіді. Наприклад, візьміть коротку, у три рядки, казку Михайла Коцюбинського «Про двох цапків». Увесь сю­жет — два цапки зустрілися на кладці, не пропустили один одного, ріжками стикнулись і разом упали в річку.

Прочитайте казку та спрямуйте її обговорення на роздуми і відчуття дітей: «Що здивувало в цій історії? Що сподобалося/не сподобалося? Що виявилося незрозумілим?» Щоб допомогти розв'язати сумніви та ліпше зрозуміти суть подій, запропонуйте дітям:

спробувати пройти по вузенькій доріжці по одному та назустріч одне одному;

викласти за допомогою лічильних паличок/стрічок річку і кладочку;

скласти словесний портрет маленького козеняти з опорою на ілюстрацію.

Потім зауважте, що багато чого в цій коротенькій історії зали­шається незрозумілим: як і чому цапки опинилися на березі річки, звідки і куди вони прямували, чому поспішали, кого могли зустріти по дорозі тощо. Запропонуйте дітям додумати деталі, щоб історія ви­йшла цікавішою.

Створіть разом із дітьми уявний образ кожного з епізодів історії:

початкового — де, з ким, як жили козенята, чим вони за­ймалися зазвичай, як любили починати день;

проміжного — куди козенята могли прямувати, хто і за чим їх відправив, кого вони могли зустріти по дорозі, про що їх могли попереджати;

заключного — як саме зустрілися козенята, про що вони подумали, як намагалися домовитися чи навпаки, як вони продовжили свій день.

Відтак складіть разом із дітьми нову історію. Для цього поступово нарощуйте кожний епізод: розповідь початкового епізоду; початкового та проміжного; початкового, проміжного та заключного. Якщо у дітей виникають труднощі, використовуйте ССС і суміжне мовлення.

Наприкінці запропонуйте дітям обрати будь-який фрагмент історії та проілюструвати його. Потім складіть усі ілюстрації у спільну саморобну книжку. Тепер до неї можна повертатися неодноразово та переповідати свою історію всім охочим.

Опорні слова

Ще один із варіантів організації колективного сюжетоскладання — за набором опорних слів. Цей спосіб має свою специфіку під­готовчого етапу. Оберіть 5—6 опорних слів, але так, щоб хоча б одне з них «випадало» із загального ряду. Слова надрукуйте на окремих картках, доповніть надпис символічним чи реальним зображенням. Це потрібно для того, щоб під час обговорення діти могли самі вирі­шувати, про кого чи про що буде історія, у якій послідовності до неї будуть долучатися інші опорні слова.

Наприклад, щоб скласти історію про чарівний ґудзик, зверніть увагу дітей на купу ґудзиків, різних за кольором, формою, розміром, кількістю дірочок.  Запропонуйте дітям розглянути їх,  обстежити, згрупувати за різними ознаками, знайти найкрасивіший  або найзручніший ґудзик для різних ситуацій тощо.

Щоб актуалізувати необхідний для мовленнєвотворчої роботи словник, запропонуйте:

лексичні вправи — добирати слова, що характеризують ґудзики; назвати дії з ґудзиками, місця,можна побачити ґудзики; поміркувати, чим можна замінити відсутність ґудзика як елемента одягу;

інтелектуальні завдання — викласти з ґудзиків квітку, гусінь, букет, будинок тощо; «прикрасити» сукню певною кількістю ґудзиків; з'єднати чотири
дірочки ґудзиків різними способами тощо.

Пропонуйте  дітям розв'язувати  завдання  в  пар трійках, командах. Це дасть змогу згуртувати дітей та лаштувати їх на спільну роботу.

Тепер час скласти історію про чарівну силу ґудзика. Назвіть інші опорні слова, наприклад: комашка, автомобіль, квітка, лялька, хлопчик. Картки зі словами озвуч та розташовуйте перед очима дітей.

Запропонуйте дітям обрати головного персонажа торії, охарактеризувати його та скласти про нього історію:де й з ким жив, його улюблені справи; де знайшов ґудзик, які наміри щодо ґудзика були; як проявилися чарівні властивості, кому і як поміг ґудзик тощо.

Щоб посилити інтригу, запропонуйте дітям придумати, як гудзику загрожувала небезпека та як вдалося його врятувати. На вершення повторіть із дітьми всю казку про чарівну силу ґудзика раз.

Пізніше запропонуйте дітям домовитися, хто який епізод б зображувати, та намалювати ілюстрації. Потім оповідачі визнають місце свого малюнка-ілюстрації серед інших та беруть участь у спільній розповіді. З малюнків складіть книжку та доповніть короткими записами.

Отже, технологія колективного сюжетоскладання забезпечує інтеграцію різних видів активності дітей під час реалізації зад^-Спільна робота дає змогу активізувати творчу уяву, мислення і мовлення дітей. Тож спробуйте, і до нудних розповідей за зразком більше не повернетесь.

Консультація для педагогів

МИСТЕЦЬКА ОСВІТА ДОШКІЛЬНЯТ: СВОБОДА, ТВОРЧІСТЬ, ІНТЕГРАЦІЯ

Мистецтво-це насамперед творчість, пізнання й відображення світу через емоції та почуття. Чому ж у традиційній дошкільній осві­ті перевагу віддають формуванню технічних навичок, наслідуванню зразка, а не вільній творчості й емоційним переживанням? З поданої статті ви дізна­єтесь, як перейти від репродуктивної до креативної мистецької діяльності, яку міру свободи надавати дітям і як мотивувати їх до занять.

СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД У МИСТЕЦЬКІЙ ОСВІТІ

Шалені темпи розвитку ІКТ спонука­ють сучасних батьків (а на їхнє прохання й педагогів) до пріоритетного спряму­вання педагогічних зусиль на розвиток інтелектуальних здібностей дітей. Унаслі­док штучно створених умов для надмірної інтенсифікації лівопівкульного мислення дитина поволі втрачає властиву їй від природи емоційність. Однак відомо, що емоційне начало в людині є первинним. Це те, що відрізняє її від техніки, те, що зрештою допоможе їй залишитися лю­диною (за Джеком Ма). Неймовірним потенціалом впливу на емоційну сферу володіє мистецтво.

Вивчення наявних досліджень і практик щодо мистецької освіти дошкільників дало змогу ви­явити їхню спрямованість на формування техніч­них навичок на основі наслідування й тренуван­ня, що приводить до створення технічно якісного, але шаблонного продукту, в якому немає місця для індивідуальних проявів емоційно-чуттєвої сфери дитини.

Спираючись на сучасні дослідження В. Діхти-Кірфф, Л. Шульги, інших науковців, пропонуємо синергетичний підхід до організації мистецької освіти дітей дошкільного віку.

У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД?

Поєднання різних видів і форм мистецької освіти.

Використання художніх і нетрадиційних матеріалів.

Відмова від поділу занять на малювання, ліплення й аплі­кацію, оскільки образотворення передбачає ініціативу дітей та опору на власні бажання у виборі матеріалів.

Вживання в роботі з дітьми поряд зі звичним для них терміном "малювання" поняття «живопис», що не лише звучить під час художньо-педагогічного спілкування за картиною, а й позначає процес створення дітьми влас­них образів довкілля як спосіб самовираження за допо­могою фарб та інших матеріалів.

Синергетичний підхід у мистецькій освіті спри­яє пробудженню особистісного потенціалу та здібностей дітей дошкільного віку, розвитку в них емоційного інтелекту, ініціюванню ними індивіду­альних освітніх траєкторій та шляхів особистіс­ного розвитку, процесу самотворення.

Саме тому на мистецьких заняттях мають бути створені умови для поступового опануван­ня (розвитку і контролю) особистістю власних емоцій, руху від пізнання своїх зовнішніх проявів до осягнення свого внутрішнього світу. Умови, які допомагають розвинути здатність дитини до усвідомлення своїх внутрішніх глибинних праг­нень, уміння викликати в себе позитивні емоцій­ні стани, відчуття, переживання та відтворити їх у художньому образі.

 

Заміна репродуктивного способу органі­зації мистецької освіти на креативний має базуватися на синкретичних особливостях мистецтва, творчості вихователя та його орі­єнтації на сучасні інтегровані форми роботи з дітьми.

МЕТОДИЧНА ОСНОВА

В основі мистецької діяльності (образотворчої, музичної, театралізованої) лежить уява як пси­хічний процес, що потужно впливає на розвиток особистості загалом та її творчих здібностей зо­крема.

Важливо пам'ятати: реалізація впливу мистец­тва на почуттєву сферу можлива лише за умови, що на перший план у мистецькій освіті вийдуть не теоретичні й технічні орієнтири, а емоційне та чуттєве сприйняття.

По-перше, педагогам варто усвідомити, що дитина має право експериментувати, само­стійно освоювати різні художні матеріали, зна­ходити способи передачі образу в малюнку, ліпленні, аплікації, співі, музично-ритмічних ру­хах, за допомогою пантоміми, міміки тощо.

По-друге, розвиток творчих здібностей від­бувається ефективніше за умови комплексної активізації всіх каналів сприймання: візуаль­ного, аудіального, кінестетичного.

По-третє, організація мистецької діяльності не може обмежуватися лише традиційними заняттями. У житті не існує предметного поді­лу. Все наше життя відбувається синкретично. З нього важко виокремити мовленнєву, пізна­вальну, творчу діяльність.

Постає слушне питання: як же ввести дітей у цей цілісний світ? Як сформувати в них життєву компе­тентність? Предметна система в школі й занятійна система в закладах дошкільної освіти, на жаль, не працюють на розв'язання цього завдання.

Діти звикають до постійних вказівок з боку пе­дагога, дорослого і губляться, коли доводиться щось зробити самостійно. Життя не має готових зразків, схем, алгоритмів для кожного з нас. Ми всі повинні вміти приймати власні рішення щодо різно­манітних питань. Саме тому спрямованість освіти на розвиток творчості є правильним орієнтиром у розв'язанні цього непростого завдання. За такого підходу освітній процес втрачає функції прямого наслідування, нав'язування способів дій дорослим.

Дитина має право вибору, пошуку влас­ного шляху образотворення. Вона проявляє своє особистісне ставлення до того, що про­понує педагог, і може погодитися або не по­годитися з ним.

Це створює труднощі для тих вихователів, які не можуть відірватися від конспекту, в арсеналі яких недостатньо цікавих для дитини видів діяльності та незвичних форм роботи.

Відтак одне з важливих завдань педагога - створення умов, за яких перехід від одного виду діяльності до іншого був би невимушеним, ініці­ювався б дітьми.

Мотивувати дітей до заняття досить непросто. Деякі педагоги й донині обмежуються тим, що просто сповіщають: "Діти, сідайте за столики, по­чинаємо заняття!" або: "Увага! Зараз у нас буде заняття з математики (природи, малювання...)". І діти вервечкою йдуть до вихователя, дехто по­нурившись, дехто зітхаючи, дехто кривляючись, а дехто покірно...

Змінити цю практику можна, якщо педагог звикне запитувати себе: "Хто я такий, що в моїх дітей не блищать очі?".

Треба діяти тут і зараз. Не боятися твор­чості «в чистому вигляді», адже вона цінніша від традиційних методик. Варто уникати по­вторів і репродукування. І бути готовим пра­цювати щиро.

 

ПІДГОТОВКА ДО МИСТЕЦЬКОГО ЗАНЯТТЯ

З чого ж варто розпочинати? Звісно, з підготовки. Підготовка до заняття - короткотривалий процес (тут ідеться не про кропітку працю педа­гога, який перебуває у творчому пошуку, а лише про епізод "перемикання" малят з одного фрагмента життєдіяльності на інший). І для дітей він проходить зовсім непомітно. Але саме від його якості залежить активність малят, залученість кожного до спільної справи, до створення спів-буттєвого простору, в якому вихованці й педагог — рівноцінні партнери, захоплені цікавою ді­яльністю. У такій діяльності домінантою завжди буде ТВОРЧІСТЬ.

Підготовка до заняття - термін для педаго­га. За жодних умов діти не повинні знати про будь-яку підготовку. Взагалі це поняття доціль­но замінити на "забезпечення умов для освітньої діяльності". Ці умови вихователь створить до­сить легко, якщо дотримуватиметься відповід­них принципів.

Принципи забезпечення умов для освітньої діяльності (за С. Гін)

Принцип свободи вибору. Слід надавати ви­хованцям право вибору, але з однією важли­вою умовою: його необхідно врівноважувати свідомою відповідальністю за свій вибір (якщо дитина не хоче займатися пропонованою спра­вою, вона має провести цей час із користю).

Принцип відкритості. Підготовка до занят­тя - процес зіткнення дитини з проблемами, розв'язання яких лежить за межами набутого нею досвіду.

Принцип діяльності. Бернард Шоу стверджу­вав: «Єдиний шлях, який веде до знань, - це діяльність». Навіть маленька практика цін­ніша, ніж велика теорія. Тому підготовка домистецької (як і будь-якої іншої) діяльності ди­тини має передбачати відповіді на питання: « Для чого? Для кого? Навіщо я це роблю? Як я це використаю в житті?» Мотивація до при­власнення знань має враховувати те, яким чи­ном дитина застосує їх, перетворить, розши­рить, доповнить тощо.

Принцип зворотного зв'язку. Він передбачає відстеження настрою дітей, їхньої зацікавле­ності, рівня розуміння та засвоєння матеріалу попереднього періоду тощо.

Етапи підготовки до заняття

1.Сигнальний (інтрига, стимул, проблема).

2.Контактно-об'єднувальний (концентрація на мотивації).

3.Діагностичний  (виявлення  готовності до заняття).

Власне підготовка до заняття вимагає від пе­дагога творчого мислення. Ключем до такого мислення є виявлення і розв'язання суперечнос­тей. Ці суперечності можуть бути пов'язані з ура­хуванням вікових особливостей під час вибору інструменту мотивації.

Та й саме поняття «заняття» в сучасному закла­ді дошкільної освіти досить суперечливе. Нерідко можна почути поради не вживати термін «занят­тя», а замінювати його альтернативними форма­ми роботи з дітьми. Причину такого ставлення вбачаємо в тому, що деякі педагоги сприймають заняття як міні-копію примітивного шкільного уроку. Ясна річ, таким заняттям не місце в закла­ді дошкільної освіти.

Якщо заняття розглядати як особливу форму спілкування (художнього, етично­го, літературного, дослідницького, педаго­гічного тощо), змінюються акценти не лише форми проведення, а й підготовки до такого спілкування.

ЯК МОТИВУВАТИ ДІТЕЙ ДО ЗАНЯТТЯ

Мотивацією до спілкування завжди є інтерес. У дітей дошкільного віку інтерес досягається за допомогою різноманітних стимулів: емоційних, вербальних, інтриги... Їх вибір залежить від віку дітей: що молодші діти, то більш емоційною має бути мотивація. Водночас ми проти над­мірної таємничості, улесливості, неприродних інтонацій, перегравань.

> Спершу дайте дітям перепочити, а потім уже залучайте їх до іншого виду діяльності.

Якщо діти щойно впоралися зі сніданком - дайте їм можливість відпочити. Це для дорослих  споживання їжі - справа, якою можна займати­ся мимохідь. А для дитини раннього і молодшого віку (2-4 роки) це складне заняття, яке вимагає значних зусиль з координації рухів. Тож не варто відразу ж після сніданку «дивувати»  дітей вигука­ми лялькового персонажа, який заблукав і потре­бує допомоги. Дайте їм час відновити сили. Піс­ля цього оберіть мотиваційний прийом. Можете скористатися одним із запропонованих варіантів.

Варіант 1

Сядьте на килимок і покличте малят до себе, почніть розповідь.

Ваші очі мають завжди бути на рівні дитячих очей. (Спробуйте походити тривалий час із за­дертою головою - неприємне відчуття, еге ж? Завжди згадуйте його, коли спілкуєтесь із малю­ками). Сидячи на килимку, запросіть дітей сісти поряд і почніть цікаву розповідь. Можна запропо­нувати малятам сісти спинками одне до одного, заплющити очі й щось уявити.

Потім поставте біля своїх вихованців саморобні картонні мольберти.
Подбайте про палітру і фарби.

Фарби можна зробити на основі дитячого кре­му. Малята залюбки змішують барвники з кре­мом, роблячи відкриття: червоний і жовтий, поєднуючись, дають помаранчевий; жовтий і си­ній - зелений тощо.

Важливий момент: не давайте дітям готові фарби. Вчіть працювати з основними кольорами (червоний, жовтий, синій). Решту вони отримува­тимуть шляхом змішування.

Увімкніть музику й дайте дітям можливість пальчиками, пензликами, губками, іншими матеріалами створювати образи.

Варіант 2

Почніть мовчки займатися якоюсь справою.

Вихователь може змішувати фарби чи витяг­нути конструктор на середину групової кімнати, заговорити з кімнатною рослиною, персонажами лялькового театру, ввімкнути музику, заспівати, одягнути незвичайний атрибут (віночок, чепчик, маску та ін.), почати замішувати солоне тісто тощо. Варіантів безліч. Але умова одна: все треба робити невимушено, природно, із задоволенням. І тоді діти залюбки емоційно зануряться в ту ді­яльність, яку ви їм запропонуєте.

Варіант З

Стимулом до мистецького заняття може стати обстеження різних предметів.

Наприклад, вихователь заходить до групової кімнати з розкритою парасолькою. Такий прийом  стимулюватиме не тільки інтерес дітей, а й їхню активність: малята полюбляють давати дорослим поради, повчати їх, виправляти помилки — тобто  робити все те, що зазвичай робимо ми.

Потім обговоріть властивості парасольки: чи вона зручна і чим незручна тощо. Зрештою усі ра­зом доходять висновку, що для захисту від дощу,  вона має бути великою, а для зручності використання - маленькою. Але чи може парасолька бути водночас великою й маленькою? Як з'явилася парасолька? Які об'єкти природи схожі на парасольку? Нехай діти уявлять себе парасольками й розкажуть про це.

 Запропонуйте відтворити досліджуваний предмет у художній діяльності.

     Продовжити спілкування можна в «майстерні парасольок», де малята залюбки намалюють,  сконструюють, задекорують цей атрибут.

Стануть у пригоді й танці з парасольками, театр парасольок і багато інших цікавих речей А початком захопливої діяльності стала інтрига - прихід вихователя з парасолькою.

ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ МИСТЕЦЬКИХ ЗАНЯТЬ

ПРОЕКТИВНИЙ ЕТАП

 

І етап - вибір дітьми тих засобів, способів дій, за допомогою яких вони творитимуть.

Для дітей молодшого дошкільного віку ви­хователь мінімізує поле вибору (необхідні мате­ріали ставить на роздатковий столик, а малята самі їх беруть). Старші дошкільнята самостійно   обирають матеріали, не обмежуючись тими, що представлені в осередку для творчості (наприклад, можна взяти елементи конструктора й, занурюючи їх у фарбу і роблячи відбитки, отри­мувати цікаві зображення). Головне - підтриму­вати прагнення дітей приймати нестандартні рі­шення щодо створення образів. На цьому етапі важливим є явище дисемінації (термін біологіч­ний, у педагогічному вимірі його можна пере­класти як «зараження ідеями»).

ДІЯЛЬНІСНИЙ ЕТАП

II етап - вільна творча діяльність дітей та вихователя, що не передбачає наявності зраз­ка, натомість дає можливість вправлятися в різноманітних альтернативних способах отримання зображень.

Наприклад, під час занять живописом дерево можна зобразити рухами, голосом, мелодією, пластичним етюдом, намалювати відбитком за­сушеного деревію або будь-якої іншої рослини; ватними паличками, зв'язавши їх у пучечок; зібга­ним папером; відбитком долоньки тощо). Увага акцентується на захопленості й умінні педагога будувати стосунки з дітьми на основі спільного пошуку свободи та краси самовираження.

На цьому етапі важливим є самовираження дитини. Воно досягається шляхом створення образу, який виключає наслідування зразка, шаблонність, стереотипність.

Створення образу, або образотворення, - процес інтегративний. Власне, він ґрунтується на вмінні усвідомити й відобразити дійсність або інше явище різними художніми засобами (звуком, плас­тикою, рухом, кольором, ритмом, словом, знаком, символом). Тобто образотворення ми розглядає­мо як інструмент поліфонічного сприймання світу. Інтегративність в образотворенні проявляється в тому, що естетично спрямовані види діяльності дітей (малювання, ліплення, аплікація, театралізо­вана, музична, ритмічна діяльність) існують як такі, що супроводжують психічний, фізичний, соціаль­ний розвиток особистості. Джерела образотво­рення поділяються на рукотворні та природні. Усі об'єкти і явища соціального й природного довкіл­ля можуть бути прототипами художніх образів.

Педагогу важливо допомогти дитині зрозумі­ти, що саме вона хоче донести своїм образом. Без цього розуміння створити образ неможливо.

Також педагогу варто усвідомити, що створю­вати образ не означає просто відтворювати пев­ний об'єкт або явище. Насамперед створювати образ - це передавати його ознаки у зв'язку з пе­режитими емоційними враженнями, які виникають унаслідок візуального, аудіального, тактильного, кінестетичного та емоційного контакту

Загальновідомо, що наявність зразка вби­ває творче начало. Наслідуючи дії дорослого, дитина копіює його світорозуміння, що переда­ється голосом, кольором, рухом. Наше завдан­ня - спонукати дитину до формування власного уявлення про світ та фіксації своїх вражень через створення образу. У цьому допоможе правило: у створенні образу слід рухатись від предмета, об'єкта, явища. Але образ може бути створений з хаосу й лише згодом набути завершеного ви­гляду (в малюванні яскравим прикладом може бути кляксографія, у мовленні - дитяча «абра­кадабра», яка досить часто має ознаки римованості й інтонаційної виразності).

Радимо уникати шаблонів, штучних зраз­ків та репетицій - адже таким чином втрача­ється сама сутність образотворення.

Активізації дітей під час мистецьких занять сприяє реалізація в освітньому середовищі діалогової стратегії, що забезпечується ви­користанням методу креативної структурованої імпровізації (МКСІ). Цей метод спря­мований на оживлення смислів, створення позитивного простору, особистого залучення й передбачає використання такого інструменту як зерно образотворення - джерело інфор­мації, що активізує увагу та уяву під час процесу образотворення.

Тема в образотворенні - це простір, що не має чітких обрисів, тому межі теми окреслюють­ся там, де починається простір іншої теми. Оби­раючи тему заняття у звичний спосіб (реалізуючи календарне планування), педагог вважає, що він має бути почутий дітьми. Натомість дитина праг­не заявити про себе, хоче, щоб її почули.

Усвідомлення педагогами того, що дитина прагне проявитися, бути почутою, дає змогу зробити її розум "почуттєвим", а почуття -розумними.

Пропонуємо скористатися таким алгоритмом створення образу.

Алгоритм створення образу

Налагоджуємо контакт (візуальний, аудіальний, тактильний, кінестетичний, емоційний) з об'єктом образотворення (зерном образу).

Розглядаємо деталі.

Працюємо над «оживленням» образу.

Уявляємо, що може відбутися із зерном об­разу.

В основі такої моделі лежить вертикаль образотворення.

Вертикаль образотворення

ВНУТРІШНЬОЧУТТЄВО-МИСЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ

ЗОВНІШНЬОРУХОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

АСОЦІАТИВНА ПОВЕДІНКА

ВНУТРІШНІЙ ПЕРСОНАЖ

ЗЕРНО ОБРАЗУ

Отже, зерно образу - це джерело інформа­ції, яке діти активізують за допомогою уваги та уяви. Джерелом інформації можуть стати будь-які об'єкти і явища соціального й природного довкілля.

РЕЗУЛЬТАТИВНО-АНАЛІТИЧНИЙ ЕТАП

III етап - переживання дітьми емоційного задоволення від процесу образотворення.

Мета його досягається за допомогою емоційних стимулів: похвала і вдячність вихователя, комплі­менти малят одне одному за результатами діяль­ності, вербальна презентація ними результатів утілення творчого задуму, виставки завершених робіт, демонстрація результатів батькам.

Варто наголосити: не кожне заняття може мати завершений результат - адже діти можуть створювати образи впродовж кількох занять.

МИСТЕЦЬКЕ ЗАНЯТТЯ ЯК ХУДОЖНЬО-ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

Пропонуємо вихователям спробувати прово­дити мистецькі заняття як форму художньо-пе­дагогічного спілкування, де не буде чіткого роз­поділу на види мистецької діяльності. Натомість пріоритетом нехай стане створення дітьми обра­зів із самостійно обраних матеріалів.

Наприклад, образ бузку можна намалювати фарбами (в різних техніках), олівцями, крейдою, виліпити з солоного тіста, зробити з паперових кульок, у техніці декупажу, колажу, на різних по­верхнях (папір, харчова плівка, стіни, асфальтове покриття на вулиці) тощо. Але для створення образу потрібно наситити дитину враженнями (спостереження в природі, ознайомлень з творами живопису, читання тематичної художньої літератури тощо). Ці враження вона може відтворити під час емоційно-імітаційної вправи.

Емоційно-імітаційна вправа «Бузкова фантазія»

Бузок ароматний, пахучий, ніжний. Спробуємо до  нього доторкнутися, відчути шовковистість суцвітті його тремтливість, тендітність. А як росте бузок? Стані можна хвильку маленькими паростками, відчуймо теплі руки садівника, м'якість землі, свіжість дощу. Потягнімо  ручки вгору, до сонечка! Міцно станьмо на ніжки. Віл чуймо силу. Доторкнімося до гілочок (рученяток). Які  вони гладенькі! Які приємні на дотик листочки (пучечки  пальчиків)! А тепер долоньками ніжно візьмімо суцвіття бузку й вдихнімо його аромат.

Створюючи таким чином образ, дитина про живає його, а залучаючи до його створення -оживлює. Використання музики підсилює ефект входження в образ, який «оживе» на папері, стіні, склі - там, де його захочуть відтворити. Так форма роботи дає малюкові змогу, не наслідуючи зразок вихователя, відобразити те, що він бачив  навколо, на основі власного досвіду.

У дітей є безліч способів заявити про себе : драматизація, музика, спів, танці, фотографи конструювання, бесіда тощо. Опановуючи «мову символів» у різних видах мистецтва, діти створюють образи, досліджуючи свої таланти і формую чи власне ставлення до світу. Завдання дорослого - забезпечити вільний доступ до матеріалів за допомогою яких дитина виражає свій внутрішній стан, формує уявлення про світ, та допомогти  їй усвідомити й запам'ятати власні відчуття. Для використання потужного потенціалу мистецтв у формуванні дитячої особистості педагог  має стати «режисером радості».

Така організація мистецької освіти дає дітям можливість емоційно занурюватись у середовище, насичене різноманітними матеріалами для творчості, обираючи за власним бажанням ті, які допоможуть реалізувати задуми. Завдяки використанню педагогом художнього слова, музичного супроводу вихованці мають можливість повніше і яскравіше сприймати довкілля, що сприяє створенню емоційно забарвлених образів.

 Особливості педагогічного супроводу

в кожній віковій групі

Рекомендації для педагогів

Перша молодша група

·        Проводьте ранкову гімнастику в груповій кімнаті; закінчуйте її за 5-10 хв до сніданку.

·        Намагайтеся, аби всі діти взяли участь у руховій діяльності, заохочуйте їх викону­вати вправи самостійно.

·        Виконуйте всі вправи разом із дітьми.

·        Надавайте вправам імітаційного характеру або проводьте вправи з предметами — прапорцями, стрічками, маракасами тощо.

·        Пропонуйте дітям вправи з відомими предметами, ознайомлюйте з ними напере­додні, привчайте сприймати фізкультурний інвентар як атрибути до вправ, а не як іграшки.

·        Шикуйте дітей урозтіч для виконання загальнорозвивальних вправ на початку року, поступово навчаючи шикуватися в коло.

·        Використовуйте орієнтири під час шикування.

·        Упроваджуйте рахунок «1-2» із другого півріччя.

·        Практикуйте 3-4 загальнорозвивальні вправи у комплексі, дозування — 4-5 разів.

·        Встановлюйте тривалість ранкової гімнастики: 4-5 хв.

Друга молодша група

•    Використовуйте у першому півріччі відомі дітям вправи, які вони виконували в пер­шій молодшій групі.

•    Виконуйте вправи на рахунок «1-2» на початку року і поступово упроваджуйте ра­хунок «1-4».

•    Не вимагайте від дітей правильного та чіткого виконання вправ, схожість зі зраз­ком — приблизна.

•    Давайте індивідуальні вказівки дітям щодо якості виконання рухових дій.

•    Упроваджуйте попередній показ загальнорозвивальних вправ поступово.

•    Використовуйте прийом «дзеркального» показу.

•    Наприкінці року ознайомте дітей з перешикуванням у три колони способом за ве­дучим.

•    Надавайте вправам імітаційного характеру.

•    Практикуйте 4-5 загальнорозвивальних вправ у комплексі, дозування — 5-6 разів.

•    Встановлюйте тривалість ранкової гімнастики: 5-6 хв.

 

Середня група

§  На початку року використовуйте відомі дітям перешикування та варіюйте їх: у коло, урозтіч, у три колони способом за ведучими. У другому півріччі ознайомте дітей зі способом перешикування трійками.

§  Залучайте дітей до виконання вправ після попереднього показу та пояснення.

§  Продовжуйте надавати вправам імітаційного характеру.

§  Використовуйте музичний супровід.

§  Практикуйте 5-6 загальнорозвивальних вправ у комплексі, дозування — 6-8 разів.

§  Встановлюйте тривалість ранкової гімнастики — 6-8 хв.

Старша група

·        На початку року використовуйте відомі дітям перешикування та варіюйте їх: у коло, урозтіч, у три колони способом за ведучими, трійками. Це зацікавлює, сти­мулює розвиток уваги та координації рухів. Ознайомте дітей з перешикуванням двійками способом розведення і зведення.

·        Використовуйте частковий показ вправи, показ підготовленою дитиною.

·        Залучайте дітей до виконання вправ за назвою, словесною інструкцією.

·        Давайте загальні та попередні вказівки щодо правильності та якості виконання вправи.

·        Домагайтеся якісного виконання дітьми рухових дій, надавайте індивідуальну до­помогу.

·        Продовжуйте надавати вправам імітаційного характеру.

·        Використовуйте музичний супровід.

·        Практикуйте 6-7 загальнорозвивальних вправ у комплексі, дозування — 8-10 разів.

·        Встановлюйте тривалість ранкової гімнастики — 8-10 хв.

Різновікова група

·        Об’єднайте дітей у дві підгрупи — молодшу та старшу.

·        Орієнтуйтеся на молодших дітей при шикуванні та перешикуванні.

·        Добирайте різні види ходьби та бігу, посильні для всіх дітей. Щоб виконати рухи, різні за складністю, шикуйте дітей у два кола. Наприклад, всередині кола малюки біжать «як лисички», а у зовнішньому колі старші діти стрибають із просуванням уперед на двох ногах «як зайчики».

·        Для виконання загальнорозвивальних вправ малюків перешикуйте у коло, вроз¬тіч; якщо молодшу підгрупу складають діти середнього дошкільного віку, скорис-тайтеся перешикуванням з однієї колони в декілька способом виведення колон за ведучим.

·        Добирайте загальнорозвивальні вправи, які можуть легко виконати молодші діти.

·        Регулюйте фізичне навантаження: збільшуйте його для дітей старшого дошкільно¬го віку і зменшуйте для молодшого. Для цього встановлюйте кількість і дозування загальнорозвивальних вправ у комплексі відповідно до віку — молодші закінчують виконувати вправу, а старші продовжують.

·        Встановлюйте тривалість ранкової гімнастики, орієнтуючись на старшу підгрупу.

ОСОБИСТІСТЬ ПЕДАГОГА
у вимірі запитів XXI століття

 

Зі зміною соціуму вимоги до особистості пе­дагога змінюються. Але певні константи залиша­ються в усі часи. Вони обумовлені унікальністю цієї професії, насамперед її футуристичною спря­мованістю. Адже педагог сьогодні виховує дітей для майбутнього, а сам вихований на цінностях минулого. Чи знає він, яким буде це майбутнє? Які знання, вміння та цінності сьогодення будуть потрібні його вихованцям завтра? Напрошується відповідь, що не знає.

Унікальність справжнього педагога полягає в тому, що він має передбачати майбутнє. Він сам має бути людиною з майбутнього, адже є зразком для наслідування для своїх вихованців.

Унікальність професії педагога полягає і в то­му, що до структури його професійної компе­тентності входять особистісні якості людини. Для багатьох професій, що існують у нашому суспільстві, вони не є визначальними за на­явності у фахівця відповідних знань та вмінь, відповідальності.

Для педагога особистісні характеристики на­віть більш значущі, ніж його знання, вміння та навички.

І в історії, і в сучасній практиці ми бачимо приклади успішного виховання дітей людьми, що не мали/не мають професійної підготовки. Але їхні виховні впливи на дитину базуються на любові

й розумінні маленької особистості, побудові до­вірчих взаємин та організації взаємодії з нею від­повідно до інтересів та потреб самої дитини.

Сьогодні суспільство висуває підвищені ви­моги до педагогів освітніх закладів. Кілька де­сятиліть тому відомий соціолог І. Бестужев-Лада назвав дитячі садки “камерами схову”, наголо­сивши тим самим, що вони призначені лише для догляду за дітьми. Сьогодні функція догляду за дітьми в дитячих садках - одна з важливих, але не єдина, яку має здійснювати вихователь.

У сучасному суспільстві вихователь є сво­єрідним координатором, антистресором, по­середником між дитиною і суспільством, тобто людиною, яка регулює і координує всі соціальні чинники, що впливають на формування особис­тості в дошкільному дитинстві.

 

ЯКИМ ХОЧУТЬ БАЧИТИ
ВИХОВАТЕЛЯ БАТЬКИ ДОШКІЛЬНЯТ?

Проведене опитування 106 батьків у закла­дах дошкільної освіти міста Києва дало змогу скласти уявлення про вимоги батьків до осо­бистості вихователя. Батькам було запропо­новано дати відповідь на запитання: “Яким ви бажаєте бачити вихователя своєї дитини в умо­вах дитячого садка?”. Просили звернути увагу на такі моменти:

♦     вік педагога;

♦     його освіта;

♦     основні особистісні якості.

Відповіді були дуже різні, але дали можливість виділити деякі загальні тенденції.

Більшість батьків (65% від числа опитаних) вважають, що вихователь має бути досвідче­ним, але не похилого віку. Ідеальний вік для ви­хователя дітей дошкільного віку, на їхню дум­ку, - 30-40 років.

Батьки єдині в думці, що вихователь повинен мати вищу спеціальну освіту і досконало знати психологію, проте не лише дитячу.

Серед значущих особистісних якостей виді­ляють любов до дітей (100%), помірну суворість (86%), терпіння (60%), доброту (56%), почуття гу­мору (32%), педагогічну тактовність (30%).

Також більшість респондентів (82%) наголо­сили, що вихователем може бути лише людина, яка має досвід виховання власних дітей. Пере­важна більшість батьків (86%) наполягають на тому, що сучасний вихователь повинен володіти іноземною мовою (мовами) та методикою (мето­диками) навчання її дітей. Значна частина бать­ків (40%) вважають, що вихователь має володіти музичним інструментом, а 32% бажають, щоб він гарно малював і міг навчити цього дитину, пробу­дити в ній інтерес до мистецтва. При цьому бать­ки також бажають, щоб у дитячому садку їхніх ді­тей навчали основ математики, читання, письма, комп’ютерної грамотності, вміння поводитися в товаристві.

 

ЯКИМ ХОЧУТЬ БАЧИТИ ВИХОВАТЕЛЯ ДІТИ?

Коли ж аналогічне питання було поставлене вихованцям старшої групи, результати виявили­ся дещо іншими.

По-перше, всі без винятку діти бажають, щоб вихователь був молодим. Вони пояснюють це тим, що “тоді вихователька може гратися і бігати з нами, молода — гарна, від неї гарно пахне, вона модно вдягається, вміє танцювати”.

По-друге, на перше місце серед особистісних якостей вихователя діти ставлять доброту. “Ви­хователька має бути доброю, — кажуть вони, — лагідною, не сварити нас і не карати”.

На запитання, що ж має вміти робити вихо­вателька, відповіді були такі: грати в дитячі ігри (100%), добре бігати і стрибати (84%), розповіда­ти казки і вигадувати цікаві історії (56%), малюва­ти (52%), робити дітям гарні зачіски (30%), вчити дітей читати (22%), вчити правильно битися і за­хищатися, тобто навчати прийомів боротьби.

 

УЗАГАЛЬНЕНИЙ ПОРТРЕТ ПЕДАГОГА

Як бачимо, думки дітей і їхніх батьків багато в чому не збігаються. Насамперед це стосуєть­ся віку педагога (діти прагнуть мати молодо­го вихователя, батьки — досвідченого). Проте зазирнувши в суть відповідей дітей, ми можемо побачити, що вік вихователя вони пов’язують як з його зовнішністю, так і з активністю. Молодий, отже, гарний (модно вдягається і гарно пахне); молодий, отже, може бігати і стрибати, гратися і навчати того, чого бажає навчитися дитина (на­приклад, захищатися).

Таким чином, сучасні вихователі (а також й інші дорослі, що спілкуються з дітьми) можуть зроби­ти певний висновок.

Як тільки дорослі перестають стежити за сво­їм зовнішнім виглядом і займати активну пози­цію в іграх та інших видах діяльності дітей, вони автоматично переходять до категорії “старих”.

На наш погляд, оцінка вихователя дітьми з точки зору його віку має бути стимулом для безперерв­ного розвитку та самовдосконалення педагога.

Цікавим є підхід до оцінювання дітьми й до­рослими такої якості вихователя як доброта. Ми констатували, що для дітей доброта є най­важливішою якістю педагога (100%), для батьків важливою, але не головною (56%). Майже поло­вина батьків вважають, що вихователь має бути вимогливим і компетентним у питаннях виховання та розвитку дитини. У цьому питанні ми віддаємо перевагу дітям.

“Добрий” у розумінні дитини — такий, який “може послухати, чого хочуть діти, а не тільки говорити, щоб вони робили, як він (вихователь) хоче!”.

Ми бачимо за цим судженням 5-річного хлоп­чика бажання будувати взаємини з педагогом не за принципом “керівник - підлеглий”, а з позиції взаємоповаги, в якій дитині надається певна са­мостійність у думках, словах, діях.

Діяльність сучасного педагога відбувається в складних умовах впливу на ефективність його роботи низки суперечностей. З одного боку, це пришвидшення темпу інтелектуального розвитку дошкільнят, з іншого - загальне послаблення їхнього імунітету. Ми спостерігаємо чітко стратифіковане (тобто розшароване) суспільство і не бачимо оптимальних умов для соціалізації та ре­алізації потенційних можливостей великої частки дітей у період дошкільного дитинства. Усвідом­люємо нагальну потребу у формуванні в малят позитивного світосприйняття і, водночас, спо­стерігаємо вплив соціальних стресових чинників на особистість дитини. Висока відповідальність перед суспільством і значущість роботи вихова­теля ніяк не корелює з нівелюванням у соціально­му та економічному плані “вартості” цієї професії.

Попри всі протиріччя, нині дошкільний пе­дагог — не просто вихователь, а радше коор­динатор і стимулятор внутрішніх сил розвитку дитини. Він здійснює її захист як від внутрішніх (особистісних), так і від зовнішніх (соціальних) негативних впливів.

Дослідження психологів доводять: сучасні діти потребують самостійності як умови роз­витку і свободи вибору як її джерела. Проте па­радоксальність ситуації полягає в тому, що прагнення до самостійності яскраво проявляється в ранньому віці. Власне, у той період, коли дитина виховується в сім’ї. І саме в сім’ї дитину досить часто обмежують у прагненні до самостійності: хоче вдягнутися сама - ні, тому що ми поспішає­мо хоче поставити на стіл посуд - ні, “розіб’єш”. Зате привівши дитину до закладу дошкільної освіти, батьки ставлять перед педагогами ви­моги: ви повинні... (а далі йде перелік якостей дитини, які, на думку батьків, мають формувати вихователі). Тому однією з пріоритетних фахових компетентностей сучасного дошкільного педаго­га є комунікативна.

Саме комунікативна компетентність є тим місточком, який здатен об’єднати педагогів і батьків навколо інтересів дитини.

Взаємодія з батьками може будуватися лише на принципах ділового партнерства, взаємної довіри і поваги. А серед методів педагогічного впливу перевагу слід віддавати практичним: грі, спільній діяльності, моделюванню, вправам, екс­периментуванню тощо.

Зауважимо: серед різних видів діяльності діти насамперед обирають гру. І прагнуть до спільної з вихователем ігрової діяльності. Всупереч по­ширеній думці дорослих про потяг сучасних ма­лят до комп’ютерних ігор, ми не побачили цього у відповідях дітей. Комп’ютер стає цікавим тоді, коли зникає інтерес чи можливість спілку­вання з дорослим. Завдання сучасного вихова­теля — створити для дітей простір, у якому чільне місце належить цікавому дозвіллю, іграм та спіл­куванню з однолітками й дорослими, які люблять, поважають і розуміють дітей. Не менш важливо навчити цього батьків.

Суспільство висуває високі вимоги до юного покоління і бажає бачити молодь моральною, ак­тивною, самостійною, креативною. Пам’ятаймо, що особистість формується у взаємодії з осо­бистістю.

Педагог має бути особистістю, яка відзнача­ється ерудицією, благородством почуттів, ес­тетичним зовнішнім виглядом, активним сприй­няттям довкілля, активною життєвою позицією.

 

ВЕКТОРИ САМОРОЗВИТКУ

Вимоги до сучасного вихователя можна сис­тематизувати за трьома напрямками, які можуть стати провідними векторами саморозвитку.

Перший (світоглядний): педагог має бути людиною, яка мислить категоріями Всесвіту. Тоб­то його цінності, картина світу і світосприйняття мають бути згармонізовані із загальнолюдськи­ми цінностями і законами розвитку Природи.

Другий (професійний): вихователь має бути професіоналом у своїй справі, тобто фахово компетентним. А саме: володіти ґрунтовними знаннями з фізіології дитини, вікової психології, дошкільної педагогіки, фахових методик. У його інструментарії мають бути сучасні технології роз­витку дитини. З ним має бути цікаво кожній дити­ні. Енциклопедична обізнаність — необхідна риса вихователя.

Третій (особистісний): професійно значущи­ми якостями педагога є доброта, емпатія, опти­мізм, емоційність. Він має бути здатним і відчу­вати потребу вчитися впродовж життя, зокрема й у своїх вихованців. І головне — усвідомлювати свою відповідальність перед дитиною, її батька­ми, суспільством.

 ГУРТУЄМО ДІТЕЙ - ФОРМУЄМО КОМАНДУ

УЧИТИ ВЗАЄМОДІЇ ТРЕБА ЗМАЛКУ

Соціальний, науково-технічний прогрес, величезний потік інформації, павутиння соціальних мереж та багато інших чинників сучасного життя безпосередньо відбиваються на розвитку дітей. І не завжди позитивно. Діти третього тисячоліття здатні змалечку віртуозно користуватися комп’ютерною технікою, але майже не вміють вибудовувати “місточки” взаєморозуміння з іншими дітьми, домовлятися, приймати спільні виважені рішення, злагоджено працювати на позитивний результат і головне - отримувати від цього задоволення.

Одна з причин такого стану речей - недостатність досвіду живого спілкування в родині, послаблення емоційного зв’язку між дитиною й батьками, збіднення змісту і форм сімейного дозвілля, що породжує страх перед комунікацією з іншими.

З моменту вступу дитини до закладу дошкільної освіти вона разом зі своїми батьками стає учасницею нової системи соціальних відносин. І педагоги покликані донести до свідомості кожного з батьків важливість взаємодії і з дитиною, і з вихователем.

Варто пояснити батькам, що коріння асоціальної поведінки підлітків (бійки, сварки, публічне приниження одне одного, кібербулінг) виходить із дошкільного дитинства. Саме в цьому віці за­кладаються базові якості особистості й форму­ються навички соціально прийнятної поведінки.

Кожен дорослий має розуміти: у сучасному суспіль­стві запорукою успіху людини є її вміння працювати в колективі, знаходити шляхи розв’язання конфліктних ситуацій, сприймати і поважати думку інших і водно­час аргументовано відстоювати власну позицію.

Група в дитячому садку - перша модель сус­пільства, у якій малюк поступово усвідомлює своє місце в системі відносин з іншими людьми.

Тут він має можливість проявляти себе й об’єднуватися з однолітками для спільної гри (домовилися - граємо, не домовилися - гра “розвалилася”).

Зрозуміло, що у формуванні таких практичних навичок як уміння спілкуватися, домовлятися, працювати в команді з індивідуальною відповідальністю за кінцевий результат будь-якої справи провідна роль належить вихователю. Педагог має створити необхідні психологічно комфортні умови для налагодження добрих відносин у дитячому колективі. Накопичення під керівництвом дорослого такого цінного соціального досвіду дає змогу розкрити віковий потенціал дошкільника, підготувати його до самостійного дорослого життя.

Отже, завдання дорослого - допомогти дитині сформувати соціальну компетентність - розуміння суті відносин “Я - суспільство”, уміння вибирати правильні соціальні орієнтири і відповідно до них організовувати свою діяльність.

Які соціальні навички потрібні дошкільнику?

♦       Встановлювати та підтримувати контакти з однолітками.

♦       Брати участь у колективних справах, приймати та надавати допомогу.

♦       Узгоджувати і координувати свої дії з діями і думками однолітків та дорослих.

♦       Домовлятися з однолітками в конфліктних ситуаціях.

Бажання і вміння домовлятися, працювати в команді, потреба у спілкуванні, соціальний статус дитини в групі - важливі моменти, які вимагають спеціальної уваги з боку дорослих. І цим важливим питанням необхідно приділяти увагу з того часу, коли діти ще тільки вчаться грати разом.

Навчити малят грати разом, не заважаючи одне одному, - найперше завдання на шляху формування дитячого колективу. Поступово, з віком, у грі, спільній діяльності набувається досвід взаєморозуміння, уміння узгоджувати свої дії з партнерами, розуміти їхню позицію, взаємопов’язаність дій усіх учасників. Діти починають творчо мислити, впевнено почуватися в групі однолітків, реалізовувати свої здібності, домовлятися для досягнення результату в спільній діяльності.

НА ЧОМУ МАЄ БУДУВАТИСЯ СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ?

Свобода, самостійність, повага до кожного - три “кити”, на яких має будуватися робота в групі. При цьому важливими також є деякі організаційні аспекти.

Емоційне зближення, психологічне налаштування дітей

Тут у пригоді може стати ритуал привітання. Важливо надавати дітям можливість самим оби­рати, з ким і в який спосіб вітатися. Це сприяє розвитку особистої ініціативи і є певним марке­ром стосунків у групі. Вихователь теж бере участь у процесі й стежить за тим, щоб жодна дитина не залишилася поза увагою.

Опора на пізнавальний інтерес дітей

Інтерес стає могутнім мотивом, який спонукає дитину знаходити спільну мову з іншими, пого­джуватися і поступатися, приймати пропозиції своїх друзів, розуміти їхню значущість для досяг­нення спільної важливої мети.

Закріплення позитивних переживань

Варто стимулювати кожну дитину висловити своє ставлення до взаємодії в команді: подару­вати одне одному певний символ, який засвідчує бажання працювати разом, сказати добре слово, потиснути руку тощо. Набутий позитивний емо­ційний досвід надалі мотивуватиме дітей до вза­ємодії з однолітками.

Важливо давати дітям можливість змінювати свою рольову позицію.

ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ПРАКТИЧНИХ УМІНЬ ПРАЦЮВАТИ В КОМАНДІ

♦       Психологічні ігри, вправи на розвиток командної єдності, відчуття командного духу.

♦       Рольові ігри зі зміною ролей.

♦       Проблемні ситуації, розв’язання яких пов’язане з подальшим обговоренням, елементами

групової дискусії.

♦       Міні-проєкти, під час яких діти обговорюють певну ігрову ситуацію, розв’язання якої передбачає дослідницький пошук, взаємодію, комплекс дій, які завершуються створенням відповідного продукту. Для цього необхідно розподіляти обов’язки, кожному узгоджувати свою частину роботи зі спільним результатом, свої інтереси з інтересами партнерів (не одного, а кількох), часом поступатися своїми бажаннями, відстоювати власну думку тощо.

Проектна діяльність - один з найефективніших способів формування вміння працювати в команді, адже передбачає прийняття дітьми спільної мети, мотивів, узгодження дій, розподіл відповідальності за отриманий результат При цьому потребує максимального залучення батьків у продуктивну діяльність малюків - дорослі й діти зближуються і стають єдиною командою.

♦       Хороводні ігри, які вимагають узгодженості рухів.

♦       Робота в малих групах - об’єднання дітей у робочі групи для реалізації колективного задуму.

♦       Командні рухливі ігри, наприклад футбол, естафети тощо.

♦       Перегляд і обговорення командної роботи дорослих, наприклад, перегляд уривків футбольного матчу й аналіз дій гравців, їхніх емоцій: прагнення до перемоги, радість перемоги, обговорення фрази “Учасники команди — одне ціле” тощо.

Або перегляд виконання музичного твору оркестром, обговорення того, як грає оркестр, де кожен музикант виконує свою партію, тези “Оркестр - єдина команда, у якій якість виконання музичного твору залежить від кожного”.

♦        Творчо-рефлексійні вправи. Наприклад: “Ми вирощуємо квітку дружби, колір кожної її пелюстки - це мій настрій, враження від ви­конання колективної роботи” - діти наклею­ють чи домальовують пелюстки до серединки квітки, обговорюють. У групі може висіти кар­тина - результат колективної дитячої обра­зотворчості (можливо, створена з допомогою дорослих - вихователя, батьків), у якій в сим­волічній формі втілено гасло “Моя рука завжди буде в твоїй руці. Ми - однодумці, ми - друзі, ми - команда!”.

♦        Квести, у ході яких команди виконують різні завдання, об’єднані спільним сюжетом.

♦        Ранкові зустрічі. Наприклад, щоденна тра­диція “Ранок теплих, ніжних слів з усмішкою” сприяє емоційному зближенню дітей, що впли­ває на їхній настрій, прийняття одне одного, задає позитивний імпульс на весь день.

На прогулянці малята спостерігають за пташками, обговорюють народні прислів’я і за допомогою дорослого роблять висновок, що слова схожі на пташок - вони вміють “літа­ти”. Під час ранкової зустрічі, гри зі “словами- пташками” у дошкільників виникає позитивна емоційна реакція, бажання слухати, говорити, спілкуватися одне з одним, дарувати теплі, добрі “слова-пташки” одне одному.

Привітання завершується так:“Дружно, весело разом скажемо, що ми - одна міц­на, дружна команда”, - і діти стають близько одне до одного, беруться за руки й піднімають їх угору.

♦        Самостійна діяльність. Під час організації самостійної ді­яльності дітей вихователь надає їм можливість проявляти сфор­мовані соціальні навички в ігро­вій, трудовій, художньо-творчій діяльності, у спілкуванні, що допомагає кожному усвідоми­ти свою причетність до певної спільної справи, завдання, гри, власну роль у процесі досягнен­ня результату, прийняти на себе відповідальність перед іншими дітьми за якість своєї роботи.

♦             "Круглі столи” для дітей, їхніх батьків і вихователів. Теми для обговорення: “Аромат успіху на­шої команди”; “Колір успіху на­шої команди”; “Мелодія успіху нашої команди”; “Смак успіху нашої команди”. Наприкінці усі співають пісню про дружбу.

♦              Усе це створює психологічно комфортні умови для побудови гар­монійних відносин у дитячому ко­лективі, за яких кожна дитина має можливість розкрити свої найкращі якості, здібності й тим самим пози­тивно впливати на своїх однолітків.

♦              Коли дитячий колектив зайня­тий цікавою змістовною діяльністю, об’єднаний спільним справами, пер­спективою захопливих спільних дій, радісними емоціями, переживання­ми, це формує відчуття психологіч­ної безпеки, захищеності, душевно­го комфорту. У такий колектив кожна дитина приходитиме охоче, адже в ньому вона матиме можливість переживати задоволення, гордість, відчуття приналежності й прагну­тиме робити добрі справи разом зі своїми друзями.

♦              Це наповнює життя дитини ін­тересом, радістю перемог, пози­тивними переживаннями в процесі виконання спільних справ, що дає безцінний соціальний досвід, необ­хідний у дорослому житті.

♦              Що більше дітей виховуватимуть­ся у психологічно здорових, згур­тованих колективах-командах, то більш світлим, добрим, толерантним і радісним буде наше суспільство й увесь світ. ■

 

ВІДПОЧИНОК ПРОСТО НЕБА  - ДЛЯ ЄДНАННЯ ТЕ, ЩО ТРЕБА

 

Веселі рухливі командні ігри не лише позитивно впливають
на фізичний розвиток дітей, а й навчають їх підтримувати одне одного,
узгоджувати дії, об’єднувати зусилля та спілкуватися. А якщо ще й залучити батьків, то можна згуртувати родини і зблизити малят і дорослих. До вашої
уваги - добірка ігор, які можна проводити як на свіжому повітрі, так і в залі.

Cьогодення свідчить, що більшість сучасних батьків постійно зайняті, а їхні діти, на жаль, здебільшого перебувають у віртуальному світі комп’ютерних ігор, мультфільмів та телевізора, де живе спілкування та стосунки відходять на другий план. Як результат - діти не здатні правильно будувати відносини, схильні до проявів егоїзму, а іноді й агресії, не вміють співчувати і допомагати тим, хто поряд. Як ми, педагоги, можемо цьому зарадити?

 Один зі способів налагодження повноцінного спілкування між дошкільниками-однолітками, дітьми та дорослими і водночас єднання з приро­дою, її красою та силою - організований спільний відпочинок просто неба.

Для нашого закладу таке дозвілля стало тра­диційним, ми проводимо його у Басівському пар­ку. Це дає додаткову можливість організовувати різноманітні конкурси, змагання та ігри коман- дотворчого (тімбілдінгового) спрямування в екс­тремальних умовах, сутність яких полягає в тому, щоб з окремих учасників створити дружну коман­ду, яка долає всі перепони на шляху до перемоги, набуваючи позитивний емоційний досвід.

Навіщо проводити командні ігри?

ü Щоб створити в колективі учасників атмосфе­ру єдності, взаєморозуміння та довіри.

ü Щоб навчати дітей та дорослих ефективної співпраці та взаємодії.

ü Щоб підсилити інтерес до здорового способу життя та активного відпочинку.

ü Щоб поліпшити емоційну атмосферу та надати учасникам заходу можливості для психологіч­ного розвантаження.

ü Щоб допомогти новачкам, як дітям, так і до­рослим, в адаптації.

Як свідчить досвід, особливих матеріальних витрат проведення такого заходу не потребує, однак під­готовка до нього має бути ретельною.

Слід зважати на такі складові: місце прове­дення, сезонні та погодні умови, реквізит, фіз­культурний інвентар, музичний супровід, технічне забезпечення, а головне - добір командних ігор, естафет та конкурсів для проведення яскравого розважального дійства. У сценарій дійства ми обов’язково вводимо танцювальний флешмоб, у якому беруть участь усі учасники. Адже музика в поєднанні з рухами не тільки позитивно впли­ває на нервову систему, а й послаблює внутріш­нє напруження, допомагає подолати скутість і сором’язливість.

Презентуємо добірку командотворчих ігор, які ми пропонуємо своїм вихованцям та їхнім бать­кам.

ТАНЦЮВАЛЬНИЙ ЧЕЛЕНДЖ

Учасники команд стоять у колах по десять осіб (таких кіл може бути кілька). Починається челендж із простого танцювального руху. Цей рух виконує перший учасник команди (дорослий) і передає естафету наступному, який повторює попередній рух і додає щось своє (сплеск у до­лоні, присідання, поворот тощо). Так кожен, хто стоїть у колі, має додати до послідовності рухів щось своє.

Примітка: доречно розташувати дітей і дорос­лих у колі через одного.

ВПРАВНИЙ ОБРУЧ

Матеріал: кілька обручів великого діаметра.

Дві (або більше) команди по 10-20 осіб стають у шеренгу, одна проти одної, у першого гравця кожної в руках обруч. Усі тримаються за руки і за сигналом починають пролазити в обруч, не роз­німаючи рук. Виграє та команда, учасники якої пролізуть в обруч швидше за інших і жодного разу не роз’єднають при цьому рук.

ЗШИВАЄМО” КОМАНДУ

Матеріал: довгі мотузки за кількістю команд.

Дві чи більше команд стають у шеренги, одна проти одної. У першого гравця кожної команди в руках довга мотузка. За сигналом гравець із мотузкою повинен “нанизати” на неї всіх гравців своєї команди, просовуючи цю мотузку в різні отвори на їхньому одязі. Виграє та команда, яка першою закінчить “нанизування”.

ШВИДКА МОТУЗКА

Матеріал: товста плетена мотузка (4 м).

Учасники стають у пари, які шикуються одна за одною (кількість не обмежена). У першої пари (дорослих) у руках довга мотузка, яку вони три­мають натягнутою. За сигналом пара, що тримає мотузку, піднімає її вгору і біжить, несучи її над головами тих, хто стоїть у колоні. Завдання тих, над ким проноситься мотузка в цей момент, — присісти. Усі пари по черзі присідають, а потім розвертаються на 180°.

Коли гравці з мотузкою добіжать до останньої пари, вони опускають мотузку вниз і біжать на­зад, пари в цей час повинні підстрибувати, щоб мотузка не зачепила їх за ноги. Повернувшись до початку, ті, хто біг із мотузкою, кладуть її на під­логу, а самі біжать і стають у кінець колони. Гра продовжується.

ХВОСТИ

Матеріал: хустинки за кількістю команд.

Створюють кілька команд із 6 осіб, учасники яких стають одне за одним і кладуть руки на пле­чі гравців попереду. Останньому гравцю команди чіпляють “хвіст” (хустинку), за який його намага­ється вхопити “мисливець” (на кожну команду по одному “мисливцю”). Команда має постійно ухилятися від “мисливця”, щоб той не висмикнув “хвіст”.

Примітка: команда має триматися разом, не розриваючи зв’язку.

ВЕСЕЛИЙ ВОЛЕЙБОЛ

Матеріал: 2 відрізи тканини - “поля” (розмі­ром 3 х 4м), м’яч.

Дві команди тримають у руках тканину - “поле”. В однієї команди на тканині м’яч, який тре­ба перекинути на “поле” іншої команди. Виграє та команда, яка вправно перекидає та ловить м’яч.

Примітка: кількість учасників не обмежена. Доречно, щоб спочатку змагалися команди до­рослих, а потім - діти.

ЗАБОРОНЕНІ ЯБЛУКА

Матеріал: пеньок, мотузка завдовжки Зм з прив’язаним до неї надувним м’ячем, різнокольо­рові пластикові кульки, кошик.

На підвищенні (пеньок) стоїть дорослий - “охо­ронець” з довгою мотузкою, до якої прив’язаний м’яч. Навколо розкидані невеликі пластикові кульки - “яблука”. “Охоронець” розкручує мотуз­ку над головою (не дуже високо). Діти намагають­ся вхопити “яблука” так, щоб їх не зачепив м’яч на мотузці, яку крутить “охоронець”. Той, кого м’яч зачепить, вибуває з гри. Дозволяється брати по одному “яблуку” за раз і відносити їх у кошик, який стоїть на відстані 5 м від “охоронця”.

РИБАЛКИ ТА РИБКИ

Матеріал: сітка 3 х 4 м.

Четверо дорослих - “рибалки”, діти - “риб­ки”. Поки звучить музика, “рибалки” тримають сітку, піднявши її над головою, “рибки” рухаються під сіткою. Коли музика стихає, “рибалки” швид­ко опускають сітку вниз, ловлячи “рибок”. Хто з дітей не встигне втекти і буде накритий сіткою, вважається спійманим і вибуває з гри.

Примітка: кількість дітей не обмежена.

 

Бесіда за картиною: що потрібно знати вихователю

Універсальним і одним із найпопулярніших методів освітньої роботи є бесіда. Її можна використовувати окремо або поєднувати з іншими, приміром ігровими, методами роботи. Розглянемо, які бувають типи бесід і на що орієнтуватися, обираючи той чи той тип. Також наведемо приклади бесід для обговорення книжкових ілюстрацій

Окреме місце серед різно­манітних освітніх бесід займає бесіда за твором образотворчо­го мистецтва, наприклад, тво­ром живопису чи книжковою ілюстрацією.

Книжкова ілюстрація - зо­браження, у якому літератур­ні образи представлені мовою графіки чи живопису.

Ілюстрації у книжках від­творюють зміст літературного твору або окремих його фраг­ментів. Дітям вони допомага­ють зрозуміти й засвоїти зміст твору. Водночас книжкові ілю­страції можна розглядати і як самостійний художній твір без прив'язки до літературного тек­сту. Це пов'язано зазвичай із сю­жетністю книжкових ілюстра­цій, завдяки чому їхній зміст діти доволі добре «розшифровують». Отже, ілюстрація може виступати засобом розкриття певної теми чи тем під час ро­боти з дошкільниками.

За змістом і способом по­дання матеріалу бесіди бува­ють інформаційного й еврис­тичного типів. З'ясуймо, у чому їх суть та як проводити такі бе­сіди із дітьми старшого до­шкільного віку. А для прикладу розглянемо різні бесіди за одні­єю з ілюстрацій художниці Оль­ги Кваші¹, на якій зображено хлопчика і коня.

Інформаційна бесіда

Інформаційна бесіда за картиною - це розповідь вихо­вателя про картину, її зміст, зображених персонажів, засоби виразності - колір, композицію, форми тощо.

Такий тип бесіди передба­чає монологічний спосіб викла­ду матеріалу. Діалог з дітьми можливий, однак, їхня актив­ність при цьому мінімальна че­рез наявність «сценарію». Але це не означає, що інформаційна бесіда обов'язково має негатив­ний «відтінок». Вона доцільна, якщо в дітей є дефіцит інформа­ції через брак досвіду, складно­щі із засвоєнням понять тощо. Якщо вихователь володіє висо­ким рівнем акторської майстер­ності, вміє емоційно подавати матеріал, вибудовувати драма­тургію бесіди й підтримувати хороший її темп, діти неодмін­но засвоять потрібну інфор­мацію.

Приклад інформаційної бесіди

Початок бесіди. Погляньте, яку ілюстрацію створила художниця. Вона розповідає нам справ­жню історію.

Основна частина бесіди. У центрі зо­браження - хлопчик. Мабуть, він ваш однолі­ток - йому 5-7 років. Хлопчик має коротке руде волосся, правильні риси обличчя. Він трішки за­смаглий і одягнений у літній одяг. Поряд із хлоп­чиком - кінь: високий, дужий, із красивою шкі­рою - сірою у білих плямах, з білою мордочкою, густою гривою і виразними очима. Що ми ще можемо сказати про хлопчика й коня? (Вихова­тель спонукає дітей до діалогу.) Погляньте на їхні рухи. Хлопчик ніжно обіймає коня. А кінь спо­кійно стоїть і дивиться на хлопчика. Чи можна сказати, що вони друзі? Мабуть, що так. Кінь до­глянутий і довіряє хлопчику, який його доглядає, піклується про нього. Як гадаєте, що відчуває хлопчик? (Вихователь мотивує дітей «зану­ритися» в ілюстрацію.) Хлопчик відчуває спо­кій, радість від спілкування з конем. А чому він заплющив очі? Тому що ці почуття дуже сильні. І хай кінь не розуміє людську мову, та він добре розуміє жести хлопчика.

Від тварин люди отримають не лише мате­ріальну вигоду (молоко від корови, вовну від вівці тощо), а ще й емоційне задоволення й радість від цього контакту.

Звернення до досвіду дітей. А тепер за- плющте очі і пригадайте, як ви наливали молоко своїй кішці чи годували курчат у бабусі в селі, чи, можливо, доглядали морську свинку, черепашку тощо. Що ви відчували? Вам було приємно й ра­дісно, ви відчували, що важливі для тваринок, які не можуть жити без вас.

Придивіться до заднього тла картини. Яка чудова природа там зображена - густа зелена трава, квіти, пухкий білий туман вдалині, річка й дерева. Усе це багатство природи в будь-яку пору року милує нам око, дарує радість та умиротво­рення. Окрім краси, у природі є ще багато цінно­го. Пригадайте, коли ви хворіли, чим лікувала вас мама? Так, цілющими травами й плодами - на­стоєм з ромашки та липи, чаєм з малиною.

Заключна частина бесіди. Отже, у природі з її багатим тваринним і рослинним світом є чи­мало такого, що підтримує наше фізичне й емо­ційне здоров’я. Варто лише це цінувати: помічати красу довкола, берегти й примножувати її.

Запитання для опису персонажів: Хто зо­бражений на ілюстрації? Що можна сказати про хлопчика? Яке в нього волосся? У який одяг він одягнений? Що робить хлопчик? Кого обіймає хлопчик? Яким зобразила художниця коня? Яки­ми кольорами намальовано його шкіру? Куди ди­виться кінь?

Запитання для узагальнення розуміння теми. Чому хлопчик обіймає коня? Що свідчить про те, що хлопчик і кінь - друзі? Як гадаєте, що відчуває хлопчик? Чому нам важливо спілкувати­ся з тваринами? Чим ми завдячуємо тваринам, які живуть поруч? Як ми можемо потурбуватися про тварин і рослини навколо? Як ви турбуєтеся про природу?

Евристична бесіда

Евристичну бесіду за кар­тиною часто вибудовують у контексті проблемного на­вчання. Вона передбачає діа­лог і обмін думками учасників. Структура евристичної бесіди варіативна. Її можна розгорта­ти в будь-якому напрямі, орієн­туючись на відповіді дітей. При цьому евристична бесіда — це не розмова про все і всіх. У ній є місце і матеріалам, які вихова­тель підготував заздалегідь, і пе­дагогічній імпровізації.

Евристичну бесіду прово­дять, щоб діти у процесі обгово­рення зробили певні відкриття, багатоваріантно інтерпретува­ли зміст художнього твору, да­вали аргументовані висновки, могли доповнювали й уточню­вали думки одне одного, зміню­вати за потреби свої попередні висловлювання.

Компоненти евристичної бесіди

Уведення в бесіду. Які домашні тваринки у вас є? (Або: Якби ви мали домашню тваринку...) Що ви любите робити з ними? Що ви відчуває­те, коли годуєте їх чи гуляєте з ними? А чи буває, що ви гніваєтесь чи дратуєтесь на свою тварин­ку? Коли таке відбувається? Чого більше ви отри­муєте: радості чи смутку від спілкування з вашою тваринкою?

Подання основної інформації. Розглянь­те ілюстрацію, яку створила художниця. Хто зо­бражений у центрі картини? Скільки років може бути цьому хлопчику? Що ми можемо сказати про його зовнішність? У що одягнений хлопчик? Хто ще тут зображений? Що можемо сказати про коня? Яке він має забарвлення?

Ознайомлення із додатковою інформаці­єю. А ви знаєте, що коли в коня на тлі одного за­барвлення вимальовуються великі плями іншого кольору, говорять що «кінь у яблуках». Як гадає­те, чому?

Емоційна драматургія бесіди. Як ви дума­єте, навіщо людина спілкується з тваринами, на­приклад, з домашніми улюбленцями й свійськи­ми тваринами? Ви знаєте, що собака охороняє людину, корова дає молоко, вівця - вовну. Та чи лише матеріальні блага ми отримуємо від тва­рин? А що ще? Спробуємо дізнатися.

Опрацювання художнього тексту. Діти пе­реглядають першу хвилину мультфільму «Де ти, мій кінь?» (студія «Укрнаукфільм»), де хлопчик го­дує коня і весело сміється. Чому хлопчик смієть­ся? Що він відчуває?

Евристичний пошук розв'язання пробле­ми. Чому хлопчик на картині заплющує очі? Спро­буємо це визначити.

Активізація процесу сприймання. Коли ми заплющуємо очі? (Коли спимо, коли нам страш­но, коли відчуваємо злість, коли радіємо.) То що ж відчуває хлопчик? (Умиротворення, ніжність, довіру до коня.)

Творчі завдання. Завдання 1. Заплющте очі, уявіть себе на місці дитини на картині - це ви обіймаєте доброго коня. Покажіть рухами, як ви це робите. Що ви відчуваєте? А що може від­чувати кінь?

Завдання 2. Візьміть аркуш паперу. Поді­літь його навпіл горизонтальною лінією. У верх­ній частині кольором або кольорами передайте, що може відчувати коник, а в нижній - відчуття хлопчика.

Узагальнення. Отже, ми з’ясували, що спіл­кування з тваринами дає нам багато цінного. Тва­рини - частина великого природного світу, як і ми - люди. Ми отримуємо від тварин не лише матеріальну користь, а й багато позитивних емо­цій. Вони наповнюють нас здоров’ям і дають змо­гу жити щасливо. Поміркуйте, як ми можемо від­дячити тваринам.

ФРАНЦУЗЬКИЙ ГОРОД В УКРАЇНСЬКОМУ ДИТЯЧОМУ САДКУ

Для чого потрібен город у дитячому садку? Стандартна відпо­відь - щоб ознайомлювати дітей з культурними рослинами й осо­бливостями сільськогосподарської праці. І все? Ми переконані, що город має більше функцій. А щоб це довести, вирішили поєднати два стилі городів - український та французький.

У чому відмінність

Головна відмінність французького городу - чіткі геометричні форми та декоративність. На рівненьких доглянутих ділянках мо­жуть рости не лише овочі, а й квіти, кущі й невисокі дерева. Щоб на­дати городу «французького» колориту, ми:

•    розмістили вісім однакових прямокутних ділянок для кож­ної групи та одну спільну, на якій ростуть високі росли­ни - топінамбур, ехінацея тощо;

•    огородили ділянки декоративними парканчиками та обса­дили їх чорнобривцями, щоб візуально відокремити;

•    прикрасили центр городу клумбою та скульптурою з при­родних матеріалів - ростовою лялькою дідуся Зная;

•    задекорували вільний простір городу квітами та композиці­ями у французькому стилі.

За активної участі батьків проклали доріжки та встановили лави. На них діти відпочивають після трудових дій та спостерігають за рос­линами, споглядають результати своєї праці. Щоб зробити город при­вабливішим, розмістили декоративні горщики та садові фігури.

Так наш город перетворився на мозаїку різноманітних форм і натуральних кольорів, що складають основу сенсорного розвитку дошкільників.

За якими вимогами облаштований

Коли навесні ми облаштовуємо город, то намагаємося зробити його не лише гарним, а й корисним, зручним і безпечним для дітей. Тому французький город ми підпорядковуємо українським вимогам :

 

    1)    Добираємо інвентар відповідно до віку та зросту дитини.

    2)    Залишаємо відстань між грядками 50-60 см.

    3)    Піднімаємо грядки на висоту 15-20 см, краї укріпляємо.

   4)    Плануємо грядки завширшки 75-80 см, щоб діти могли дістати до їхньої середини.

5)    Розбиваємо грядки з розрахунку не менше 0,5 м² на одну дитину.

6)   Розміщуємо інвентар в одному місці та не залишаємо його без нагляду.

7)    Стежимо, щоб діти не переносили вагу більше 2 кг.

8)   Обираємо рослини, які мають їстівні частини.

9)    Висаджуємо овочеві культури з різним періодом дозрівання.

10)    Висіваємо насіння та висаджуємо розсаду.

11)  Використовуємо під час праці на городі спеціальний одяг і захисні рукавички.

           Рослини для городу обираємо відповідно до вимог. Тож врахову

ємо, щоб овочеві культури не потребували складного догляду, були відомі дітям, не мали колючок тощо. Під час планування розміщуємо рослини так, аби вони не заважали одна одній рости.

Завдяки ретельній роботі нам вдалося уникнути розчарувань дітей, коли рослини гинуть або зовсім не дають урожаю.

Чим корисний

Город - предмет гордості дітей і педагогів. Він став природничою лабораторією, де вихованці доглядають і спостерігають за рослинами, пізнають щось нове та навіть здійснюють власні відкриття (див. Додаток). Вихователі організовують на городі різні види діяльності - дослідницьку, ігрову, трудову тощо. Це дає змогу формувати в дітей:

•  уявлення про залежності в природі та природні явища;

•  знання про доцільне природокористування;

•  навички природозбережувальної поведінки тощо.

Французький город цікавий ще й тим, що його можна використовувати не лише для розвитку трудових умінь і навичок, а й для логіко-математичного та мовленнєвого розвитку дітей.

Під час догляду за рослинами діти закріплюють знання про геометричні фігури, лічать рослини, вираховують необхідну відстань між розсадою, складають загадки та розповіді, ведуть щоденник спостережень тощо.

Під час спільної діяльності діти дізнаються нове та вчаться спілкуватися. Робота на городі сприяє сенсорному, естетичному й фізичному розвитку. Потрібно лише зацікавити дитину природними процесами, дозволити їй безпосередньо на них впливати та споглядати наслідки своїх дій. І результат не забариться!